На Тернопільщині вручили відзнаки «Людина року-2021»

У Вишнівецькому палаці відбулася урочиста церемонія нагородження лауреатів конкурсу «Людина року -2021» на Тернопіллі.

Конкурс заснований у 2001 році спортивно-мистецьким та духовним центром «Моя Україна» та редакцією всеукраїнської незалежної громадсько-політичної газети «Вільне життя». За час існування конкурсу «Людина року», номінантами стали 216 осіб.

Цьогорічними лауреатами конкурсу стали: доцент кафедри журналістики ТНПУ  ім. В. Гнатюка, письменник,  доброволець АТО Олександр Вільчинський, координаторка соціальної ініціативи «Єднання поколінь», голова  Центру  сприяння дітям із синдромом Дауна «Бебіко» Ольга Гордієнко старший військовий капелан Тернопільської області ПЦУ В’ячеслав Кізілов, військовий журналіст, історик, учасник російсько-української війни Ігор Крочак.

Також відзнаку отримали директор Тернопільського  міського лікувально-діагностичного  центру Петро Левицький, директор ТОВ «Тернопіль Мостобуд» Юрій Левкович, голова Більче-Золотецької  ОТГ Галина Огородник, провідна солістка Тернопільської  обласної філармонії, викладачка Наталія Присіч.

У переліку відзначених званням «Людина року» є й генеральний директор ПАП «Агроінвест» смт Козова Юрій Пудлик, директор готельно-туристичного комплексу «Орися» в с. Оришківцях, депутат районної ради Ярослав Угляр, заступник голови Тернопільського міського об’єднання «Просвіта»,  викладачка Галина Шот, учителька фізкультури Української гімназії ім. В. Герети смт.Козова,  найкраща  вчителька фізкультури 2021 року  в Україні за версією Global Teacher Prize Ukraine Оксана Юрків.

Опубліковано на сайті Тернопільська правда

За словами науковиці, без діалектів та говірки важко уявити літературну українську мову.

Говірка – найменша одиниця територіальної диференціації діалектної мови. Вона є дієвою комунікативною системою, засобом спілкування людей, які проживають у різних містах чи селах. Кожна говірка має свої граматичні, фонетичні, словотвірні, лексичні риси. А от "діалект" часто визначають, як синонім до терміну "говірка".

Марія Наливайко коже, що в Україні багато діалектів, адже наша мова має три наріччя: північне, південно – західне, південно – східне.

"Кожне із них означене певною строкатістю та своїми особливостями. Південне та південно – західне є архаїчними та давніми, а південно – східне, то є новостворене наріччя. І, відповідно, в основі сучасної літературної мови лежать середньонаддніпрянські говори. Щодо тернопільського діалекту, то його доцільніше називати наддністрянським, зокрема, на півночі Тернопільщині використовують волинський діалект. Але є мова міста, зараз активно і багато говорять про львівський діалект. Тому слушно стверджувати, що є і тернопільський діалект. Також на Тернопільщині є носії переселенських говірок, зокрема, лемківських".

Науковиця Марія Наливайко досліджує діалекти

Науковиця дослідила, що в тернопільському діалекті найбільше запозичень із польської мови та польської говірки.

"Як приклад, можна навести слова «філіжанка», «файно» та інші. Доцільно також звернути увагу на переселенську говірку. Якщо вважати, що в її основі галицько- лемківський діалект, то вона теж багата цікавими словами, наприклад, синонім до слова "казати" – гварити, бесідувати, шамрати, повідати, фалькотати. Їх вимовляють зі специфічним наголосом на другому складі".

У радянські часи існувала думка, що діалекти засмічують мовлення.

"Вчителі намагалися виправляти школярів. Вони казали, що потрібно розмовляти літературною мовою. Але сьогодні спостерігаємо тенденцію, коли люди активно спілкуються літературною мовою, але при цьому добре володіють та послуговуються діалектною. Це явище мовознавці називають ділінгвізмом. Зараз важко уявити собі українську літературу без Марії Матіос чи Володимира Лиса, які у своїх творах використовують багато діалектизмів, серед них, як варіант, "мешти" ( туфлі) чи "моква"(дощова погода). Якщо заглибитися в історію та згадати вихідця з Тернопільщини – відомого письменника Богдана Лепкого, то він теж використовував у творчості діалектизми. І це закономірно, бо він, як письменник сформувався під впливом народної мови в оточенні фольклорної стихії. Він колись згадував, що пізнав село та зжився з сільським народом. У його творах багато поширених діалектизмів: обійстя (хата з подвір`ям), сестрінка (донька сестри), тета (старша знайома жінка). Сучасні письменники теж використовують діалекти та говірку, які збагачують мову, роблять її багатшою та колоритнішою", – розповіла Марія Наливайко.

За її словами, діалекти потрібно використовувати у повсякденній мові, аби не забувати, хто ми і звідки.

"Діалекти та говірка – перлини, які збагачують українську літературну мову. Навіть в 11-томному тлумачному словнику української мови чимало слів з позначкою «діалектне». Варто згадати, що такі слова, як «ожеледа» – «ожеледь» використовували у своїх творах ще корифеї української літератури – Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок, Панас Мирний, Михайло Старицький, Тарас Шевченко. Тому не варто соромитися діалектної мови чи сторонитися говірки, які, насправді, засвідчують колоритність мовної культури та її багатство".

Анжела Шова,
Суспільне

22-річний тернополянин Тарас Радь вдруге представить Україну на Паралімпійських іграх серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату. Вже у березні він стартує на біатлонній гірці в Пекіні. Про непростий шлях, від сприйняття нової невтішної реальності до великого успіху, тренування та спортивні мрії розпитувала наша Христина Вояк.

– Тарасе, розкажіть, як готуєтеся до Паралімпіади?

– Зараз я в Італії, у місті Пассо-ді-Лавазе. Тут проходять підготовчі тренування до Паралімпійських ігор. Це місто знаходиться на висоті 1 800 м, тож буде легше змагатися, коли спустимося з гір на нижчу висоту. Звісно, що тренування стали набагато важчі, але я справляюсь.

– Щодо Вашої кар’єри. Розкажіть, коли почали займатися спортом і яким? 

– У спорт мене привели батьки ще в дитинстві. Спочатку я ходив на футбол, потім – легку атлетику, греблю та волейбол. Але мій кар’єрний ріст у спорті почався у 2014 році, коли я почав займатись саме біатлоном і лижними перегонами. 

– У 2014 році, через лікарську помилку, Вам ампутували ногу. Чи складно було адаптуватися до нових умов? Щo далo cили не oпуcтити руки ? 

– На початку, коли мені ампутували ногу, то це було складно. Чесно кажучи, я думав, що це вже все. Але мені дуже допомогли батьки, і зараз допомагають. Я їм щиро вдячний за те, що вони підтримували мене, піклувались про мене. Сили додали батьки.

– Вам хтocь пoрадив біатлoн чи це була власна ініціатива? Пригадуєте відчуття, кoли вперше піcля травми cтали на лижі?  

– Це були дуже дивні відчуття, коли я вперше спробував покататися на лижах. Бо на початку я катався стоячи, а вже коли приїхав на свій перший чемпіонат України, то спробував покататись на бобі. Біатлоном порадив займатися наш сусід, він працював в “Інваспорті”. Там мене зустрів Федорчак Віктор Йосипович – мій перший тренер. Пригадую,  як приїхав з ним на свій на перший чемпіонат України. Там були сильні хлопці, з якими я зараз, до речі, живу. І він казав: “Тарас, треба в них вигравати”. З часом так і сталося – тепер вже я перемагаю їх.

– Боби деяких американських спортсменів, які беруть участь в Паралімпіаді, вартують й по 50 тисяч доларів, скільки коштує ваш?

– Мій боб коштує 2000 гривень. І це мій перший боб, на якому я вже займаюсь 6 років. Іноді я його переобладную, підфарбовую.

– У 2018-му року Ви стали наймолодшим паралімпійським чемпіоном в збірній України, подолавши 12,5 км на біатлонній гонці. Фактично, біатлон – це поєднання лижного спорту та стрільби. Що у ньому найважливіше? Чи вірили Ви у свій усіх в цьому виді спорту?  

– Найважливіше у біатлоні – стрільба, від неї залежить більша частина на гонці. Я почав вірити у свій успіх, коли закрив всі 20 мішеней на етапі Кубка світу в Фінляндії. Це була моя перша медаль на світовому рівні і одразу золота. Я зрозумів, що стрільба – це моє. Звісно, що хотів стати чемпіоном світу, адже це дуже сильно і приємно.

– Ви майстер спорту України міжнародного класу, неоднаразовий переможець та призер Кубків України і світу. Яка з перемог далаcя найважче? 

– Найважче далася перемога в Кореї у 2018 році на Паралімпіаді, бо на тих стартах всі спортсмени були дуже сильними.

– Маєте спортивних кумирів, на яких рівняєтеся? 

– Ні, наразі у мене немає спортивних кумирів. 

– Враховуючи Ваш насичений графік, чи знаходите час на друзів? І чи серед них багато спортсменів?

– Мені вистачає часу на друзів. Так, чимало з них теж спортсмени, більшість займаються футболом. 

– Як налаштoвуєтеся перед виcтупoм? Пoділіться cекретoм, будь лаcка.

– Секретів немає. Перед гонкою потрібно дуже добре розім’ятись, подивитись трасу перед стартом, де є небезпечні спуски. Також буває мандраж перед гонкою, але коли я стартую, то все миттєво зникає.

– Як гадаєте, вдаcтьcя пoвтoрити уcпіх 2018 рoку? 

– Я впевнений, що покажу ще кращий результат. Вже є досвід з минулої Паралімпіади, і знаю до чого готуватись.

– Чи змінив Вас cпoрт? 

– Так, змінив. Я зрозумів що не треба соромитись своїх травм, життя продовжується. І потрібно радіти життю. Я перестав соромитись своєї травми, полюбив літом одягати шорти і не соромитися, що я на протезі.

– Окрім спорту, чим займаєтесь? Є час на хобі? 

– Окрім спорту, я люблю проводити час з рідними, бо вдома найкраще. Щодо хобі, то люблю кататися на машині, люблю швидкість. 

– Що вважатимете найбільшим досягненням у спорті?

– Ще не одна медаль на Паралімпіаді. Це найбільше досягнення у біатлоні. 

Записала Христина Вояк
Фото зі сторінки Тараса Радя.

Спортсмен з Тернопільщини Тарас Радь – у складі національної збірної на Паралімпійських іграх 2022

Уродженець Тернопільщини Тарас Радь представлятиме Україну на Паралімпійських іграх 2022 року. Завдяки успішним результатам, які спортсмен продемонстрував на чемпіонатах та кубках Європи та Світу, він увійшов у склад національної збірної команди.

Українці вже готуються до ХІІІ зимових Паралімпійських ігор серед спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату. Змагання заплановані на березень.

Ярослава Світла

Опубліковано: 8 Лютого 2022 о 11:53

сайт ntb.te.ua

Представник Тернопільського «Інваспорт» Тарас Радь здобуває третє «золото» на Кубку світу із зимових видів спорту в Естерсунді.

Національна паралімпійська збірна команда України поставила аж три яскраві золоті крапки у Кубкові світу з лижних перегонів та біатлону, що завершився у Швеції (місто Естерсунд). В останній день змагань у біатлоні в індивідуальній гонці на дистанції 18 км наші спортсмени вибороли 6 нагород: 3 золоті, 2 срібні та 1 бронзову медалі, - повідомляє Національний комітет спорту людей з інвалідністю.

Надзвичайно приємно, що в складі збірної команди України з лижних перегонів та біатлону серед спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату та порушеннями зору у класі LW 10-12 (сидячі) одну із цих золотих медалей завоював тернополянин, майстер спорту України міжнародного класу з лижних перегонів та біатлону, вихованець ДЮСШІ «Інваспорт» Тарас Радь. Це вже третє «золото» на рахунку нашого земляка на Кубку світу в Естерсунді: окрім індивідуальної гонки на 18 км в біатлоні, Тарас став переможцем у лижних перегонах (спринт) та естафеті з біатлону (спринт). А ще талановитий спортсмен здобув «срібло» у біатлоні (спринт).

Тренер - заслужений працівник фізичної культури і спорту України, заслужений тренер України Віктор Федорчак.

Додамо, що загалом національна команда України на прикінцевому старті перед Паралімпійськими іграми в Пекіні, яким став Кубок світу із зимових видів спорту в Естерсунді, виборола 15 медалей: 7 золотих, 6 срібних і 2 бронзові.

Опубліковано на сайті ТНПУ

02.02.2022