logo1 1

ГНАТЮК ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ –
етнограф, фольклорист, мовознавець, літературознавець, мистецтвознавець, перекладач, громадсько-культурний діяч

09.05.1871 - 06.10.1926

gnatjykВін прагнув зберегти зернину,
Яка несла в собі ідею
Буттєвості, життя народу.
Історію та дух свободи
На рідній батьківській землі.
Він прагнув донести з імли
До свіжого простору краю
Живеє слово, думку вдалу,
Які би щиро, нелукаво
Збудили пам’ять.
І постала б у хаті отчій своя правда,
А сила й воля простолюду
Піднесли б дух всього народу.
Від витоків минулих днів
І до сьогоднішніх часів
Єдиний би постав ланцюг,
Де українська щира пісня
 Забула би про всі облизні,
А над колоссям золотистим
Лилася б щиро та іскристо
Народна дума, рідне слово, —
Ось була мрія Гнатюкова!
Тож хай не затиха ніколи

Вкраїнська пісня, рідне слово.
Історія знаходить місце,
Де є народ живий і пісня.

 О. КОВЕЛЬСЬКА

 

“Феноменально щасливий збирач усякого етнографічного матеріалу, якому з наших давніших збирачів, мабуть, не дорівняв ні один”.

І. Франко

         Серед видатних учених, уродженців Тернопільщини, чільне місце належить Володимирові Михайловичу Гнатюкові. Феномен цієї людини можна зрозуміти, звернувшись до тієї багатої спадщини, яку він залишив. Це був видатний фольклорист, етнограф, мовознавець, літературознавець, історик, журналіст, редактор, книговидавець, перекладач, соціолог, демограф. Володимир Михайлович прийшов в українське народознавство, аби своїми руками підняти на висоти всеєвропейської науки такі пласти, що під силу хіба що цілим поколінням.

   Гнатюк дуже виважено підійшов до всебічного й планомірного дослідження українських теренів, передусім західноукраїнських земель, шляхом створення мережі численних збирачів фольклору, організації наукових експедицій, наукового опрацювання та видання зібраного.
   Володимир Гнатюк гідний представник української науки в світовій фольклористиці, яка, завдяки саме йому, прийняла й визнала українську народну поетичну творчість за одну з найбагатших і найбільш поетичних. Таким чином українська фолкльористика стала міжнародним добром.  Разом з тим В. Гнатюк визначився ще й тим, що завжди і всюди виступав за єдність і соборність українських земель і українського народу, а це для формування соборницької свідомості українців, що жили під різними окупаціями й витворювали відмінні форми життя і способи думання, мало велике значення. Незважаючи на величезний вклад у збереження для нащадків найкращих зразків фольклорного мистецтва, імя видатного науковця залишається невідомим пересічному українцю.

 Veseleni Зі звичайних сільських хлопців у відомі і шановані науковці вибився Володимир Гнатюк. Народився В. М. Гнатюк 9 травня 1978 р. у селі Велеснів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія (нині Монастирського району на Тернопільщині). І проживши практично усе своє життя в Австро-Угорщині, Володимир Гнатюк був єднальною ланкою передової української інтелігенції Галичини і Наддніпрянщини.

       Про гідне подиву життя вченого розповідає експозиція етнографічно-меморіального музею. Заснований музей з ініціативи мешканців Велеснева Остапа Черемшинського та його сестри Романи Черемшинської 1 вересня 1968 року. Для музею 1964−1967 рр. споруджено окремий будинок. memoriaУ зібранні матеріалів та експонатів брали участь наукові працівники Тернопільського обласного краєзнавчого музею.

 Збiр та опрацювання матерiалiв було поставлено на науковий ґрунт. З рiзних мiст нашої країни i з-за кордону надходили фотографiї, фотокопії документiв, книги та статтi, в яких висвiтлювалося життя i дiяльнiсть В. Гнатюка. У фондах — понад 7 тис. експонатів, з них близько 2 тис. знаходяться у фондах. Спочатку музей діяв у 5, від 1976 р. — у 8 кімнатах.

    BatkuВолодимир Гнатюк був старшим у багатодітній селянській сім`ї Михайла і Василини Гнатюків. Його батька Михайла, який походив з неподалік розташованого села Коропець, запросили дякувати до Велеснева, оскільки він мав чудовий голос та співав у церковному хорі. У власності в нього був один гектар землі в сусідньому, переважно польському, селі Пужники. Цього не вистачало, щоб прогодувати сім’ю із семи осіб, а тому батько додатково підробляв ще ткацтвом, привчаючи до цього ремесла також своїх дітей. За тогочасними мірками він належав до освічених людей, адже любив читати книги, добре знав Біблію, виписував газети та, відповідно, користувався повагою в односельчан. Кілька років Михайло з родиною проживав та дякував у селі Григорів, неподалік від Велеснева. Мати співала в церковному хорі.

   dut roku Вже батько навчив сина грамоти, коли тому було 5 років. У молодого хлопчини була феноменальна пам’ять: почуту пісню він міг навіть через кілька місяців відтворити слово в слово. Це також стосувалось і цілих сторінок з Біблії, які батько часто читав вголос. Змалку потрапив він у захоплюючий світ народної творчості, на яку так багате Поділля, сприйняв у спадщину від діда Гілька і баби Марії  Савицьких. «Від них обох переймали все те домашні, особливо мій батько й мати. Крім того, двері нашої хати майже не замикалися перед різними людьми, що пересиджували в нас, немов у сільськім касині, цілими годинами, особливо ж у неділі та свята або в довгі зимові вечори, та забавлялися або різними оповіданнями, яким я залюбки прислухувався та переймав їх, або відчитуванням усяких новинок із газетки, яка все в нас була, та книжок», — згадував В. Гнатюк.

    Восени 1883 р. батько сказав йому такі слова: «Для господарства ти заслабий, у ткачі теж не годишся, зате піп був би з тебе непоганий, бо вмієш добре співати й промовляти».  У 1883 році він, учень третього класу народної школи, знав близько 100 довгих казок, багато пісень, переказів та анекдотів.  Згодом Володимира фірою відвезли на науку до містечка Бучач. На цей час йому вже виповнилося 12 років, і він міг одразу вступати в гімназію, як решта його ровесників, але, не маючи знайомств, батько дає його до «нормальної» народної школи при монастирі чину Василіянів.

    Лише у 1885 р. В. Гнатюк вступає до нижчої гімназії в Бучачі, яку закінчує у 1889 р. За рівнем успішності він належав до «середніх» учнів, а найкращі оцінки в нього були з мов, співу, історії та географії. Жвавий і темпераментний хлопець ніяк не міг призвичаїтись до схоластичних порядків у гімназії, через що часто мав конфлікти з викладачами. За весь час навчання у Бучацькій гімназії він не отримав жодної відмінної оцінки за поведінку, були тільки «mniej odpowiednia» (добре) та «dostateczna» (задовільно).

Svidoctvo   У першому класі гімназії, в 1880 році, до рук йому потрапила антологія поезії, яку видало студентське товариство «Академический кружок» при Львівському університеті. Ця збірка справила на нього сильне враження, і він переписав деякі вірші до окремого зошита. Згодом В. Гнатюк записав туди тексти народних пісень, які пам’ятав ще з дому. Пізніше, у 1916 році, він напише про той період: «Я не мав ніякої тоді означеної мети і записував пісні лише тому, що вони мені подобалися. Але збірочка все збільшувалася, особливо в часі вакацій. До 1889 року, коли я закінчив нижчу гімназію, в ній було вже коло п’ятсот пісень».

     Після її закінчення вступив у Станіславську вищу гімназію. Проте під час канікул священик у селі Григорів М. Бачинський і його брат, який був капеланом у станиславівського єпископа Ю. Пелеша, нарадили йому вчитися у Колегії святого Атанасія в Римі, що готувала місіонерів в далекі країни. Це його приваблювало, адже обіцяло цікаві подорожі та враження. Єпископ прийняв його заяву, але через якусь епідемію виїзд Гнатюка відкладався кілька разів. Юліан Пелеш радив Гнатюкові зачекати до наступного року, але той відмовився, «давши собі слово ніколи не бути духовним, хоча родичі були би се радо бачили».

    У Станіславі Володимир продовжував збирати народні пісні, хоч, як сам висловлювався, «очевидно не мав іще свідомості їх ваги для науки». Під час навчання в цісарсько-королівській гімназії в Станиславові друкувався у бережанській газеті Л. Джулинського «Посланникъ», де була надрукована його перша стаття «Рукомиш». Вислав до москвофільської львівської газети «Новый Галичанинъ» чималу збірку записаних народних пісень.

   Hnatuk 0  У середині другого півріччя В. Гнатюка не хотіли приймати до гімназії, через що він мусив далі жити у батьків у Григорові. Щоб не гайнувати часу, записував нові фольклорні матеріали. Зазвичай пісні він записував у батьківській хаті від рідних, сусідів чи гостей. Для заохочення респондентів він іноді і сам їм співав. Це підтверджує лист батька за квітень 1891 року: «Кланяються і поздоровляють тебе твої співаки і співачки та просять, щобись прибув додому на вакації і щобись призбирав якнайбільше пісень світських і также набожних кавалків, щобись научив їх співати. Просять мене, бись купив збірник пісней розмаїтих. Тепер приходять дуже радо на спів».

      В 17 років вже мав рукописну збірку, що вміщувала понад 500 мелодій. Вже в цей період почав серйозно студіювати фольклористичні та етнографічні праці. Проте, наука коштувала йому численних хронічних недуг, з якими довелося боротися ціле життя.

   У 1891 р. Володимира Гнатюка призвали на військову службу, але комісія визнала його нездатним до війська, і він без перерви міг продовжувати навчання. Станиславівська цісарсько-королівська гімназія славилася не тільки високим рівнем знань, але й дуже суворим режимом. Зокрема, тодішній директор І. Керек’ярт забороняв учням будь-яку позашкільну діяльність, зокрема брати участь в якихось молодіжних товариствах, читати заборонену літературу і, як не дивно, публікуватись у пресі. Через це схильність до публіцистики В. Гнатюка, розпочата у Бучачі, не могла проявлятись аж чотири роки.

    Під час навчання в Станиславові (1890 – 1894 рр.) Володимир Гнатюк жив бідно, іноді не вистачало навіть на базові потреби. Причиною цього було тодішнє падіння попиту на домоткане полотно, яке поступово витіснялося фабричною продукцією внаслідок промислової революції. У зв’язку з цим його батьки менше продавали своїх виробів. У листі до сина за 29 травня 1894 р. батько Михайло скаржився: «Так довго я тобі не писав з причини тої: мислив єм, що де вистараю для тебе пару злоти, тай годі, ані позичити, ані не мож корову продати». Щоб все ж завершити навчання, хлопець мусив підзаробляти час від часу фізичною працею і давати приватні уроки молодшим учням із багатших родин. Останнє було тоді доволі поширеною практикою серед гімназистів. «Мої життєві обставини складалися все так, що поза годинами шкільними мусив я заробляти на життя вже від першого класу в гімназії»,— писав згодом Гнатюк. 

      Додатковим несприятливим фактором було те, що Гнатюк вважався «переростком» – його однокласники були на 4-5 років молодшими від нього. Це, природно, було для нього психологічно складно.

  У 7 класі він познайомився у Хом'яківці з дочкою тоді вже покійного греко-католицткого пароха Павла Майківського — Оленою Майковською. Гнатюка притягла до Олени не тільки її гарна врода, але й насам перед душевне споріднення.

Cimia Cimia 2

    У віці 23 років 15 листопада 1894 року  Володимир Михайлович одружився з  Оленою Майковською, яка стала доброю помічницею в його праці. У подружжя народилося четверо дітей: Ірина (1896), Леся (1898), Юрій (1900), Степан (1901, прожив 6 місяців).Cimia 1

     Через місяць після одруження — 15 грудня 1984 року В. Гнатюк здобув атестат зрілості і вступив на філософський факультет Львівського університету  (слов'янська філологія, вивчав українську мову, літературу), стіни якого залишив відомим етнографом, фольклористом та громадським діячем. Уже з першого курсу поринув у наукове, громадське життя університету, виступав зі статтями з народознавства на сторінках часописів «Житє і слово», «Народ», «Lud», уклав фольклорну збірку рідного слова, що містила близько 800 пісень і кілька десятків казок. Декілька з них були надруковані, решта зникли. Від другого курсу почав відвідувати лекції й семінари М. Грушевського та української мови і літератури О. Колессм. Україністика згодом стала його основним предметом навчання.

         Тодішній Львів був надзвичайно сприятливим для формування особистості Володимира Гнатюка. Він потрапляє у вир українського національного життя, зокрема знайомиться з Іваном Франком, а через нього і з іншими видатними людьми по обидва боки ріки Збруч (Борисом Грінченком, Миколою Вороним, Богданом Лепким, Михайлом Павликом, Антіном Крушельницьким, Іваном Нечуєм-Левицьким, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою).

      Приїхавши на студії до Львова, передав Іванові Франку народні вірші, прози, які той передав секретареві «Товариства Людознавчого» А. Стрілецькому для друку в журналі «Люд». У 1895 р. В.Гнатюк став членом польського «Народознавчого товариства» у Львові й передав туди свою збірку (на жаль, вона загубилася). 

       Під час навчання в університеті 1897–1898 очолював студентське товариство "Академічна громада", яке під його керівництвом розгорнуло широку діяльність. Зокрема з ініціативи Володимира Михайловича було видано поетичну збірку І.Франка «Мій Ізмарагд» й організовано широке святкування 25-річчя його творчої праці. Крім того, вийшли друком збірник «Привіт д-ру Івану Франкові» та бібліографія творів письменника за 25 років, збірник музичних творів на його слова тощо.

     Ось свідчення Михайла Мочульського:

«1897 року восени молодь вибрала головою «Академічної громади» Володимира Гнатюка, великого Франкового прихильника...Гнатюк, двадцятишестилітня людина, широкоплечий, гарний з обличчя, блідий, з коротко стриженою білявою бородою, вийшов після вибору на ступінь, на якому стояла професорська кафедра (вибір відбувався в університетській залі), і звідти сказав зараз свою програмову промову. Він, як звичайно, говорив тихим голосом, але плавко, свою промову перетикав густо поезією «проскрибованого» Франка й закликував товаришів здійснювати Франкові ідеали».

    У грудні 1898 став ученим секретарем Наукового товариства Шевченка, працював з його головою М. С. Грушевським. Серйозне зацікавлення українським фольклором виникло у В. Гнатюка під впливом М. Грушевського, О. zbirnukКолесси. Не менш важлива роль у долі вченого відводиться і І. Франку та його журналу “Житє і Слово”, де Володимир Михайлович друкувався. А завдяки М. Драгоманову він звернув увагу на майже не досліджену етнографами територію – Закарпаття. Здійснивши туди впродовж 1895–1903 шість фольклорно-етнографічних експедицій, він зібрав матеріали, які лягли в основу фундаментальної праці – шеститомника "Етнографічні матеріали з Угорської Руси" (1898–1912).


   Про його справді титанічну наукову роботу свідчать близько 300 праць – монографій, статей, рецензій тощо. Загальний обсяг фольклорних збірників, виданих упродовж лише двадцятиріччя (1897–1918 рр.), становить близько 6000 сторінок. Володимир Михайлович прийшов в українське народознавство, аби своїми руками підняти на висоти всеєвропейської науки такі пласти, що під силу хіба що цілим поколінням.

     Народну творчість вивчав у тісному зв'язку з соціально-економічними умовами життя трудящих. Із 1893 по 1902 р. В. Гнатюк систематично записував фольклор у Східній Галичині, у 1895—1903 pp. здійснив шість фольклорно-етнографічних експедицій у Закарпатську Україну. Дослідником записано 1500 народних пісень, укладено збірки «Коломийки» (у 3 т., 1905—1907), «Гаївки» (1909), «Колядки і щедрівки» (1914).
   Працьовитість Володимира Михайловича була гідна подиву. Однак напружена наукова та суспільно-громадська діяльність не могла не відбитись на здоров’ї вченого. У 1902 р. у нього з’явилися ознаки туберкульозу, а згодом і інші хвороби.
   Після 1903 року через поганий стан здоров’я вчений вже не виїжджав в експедиції: організував збирання фольклорних матеріалів через численних кореспондентів – учителів, студентів, освічених селян.
   1918 р. кандидатуру В. Гнатюка було висунуто у перші академіки новоутвореної Української Академії наук у Львові, однак, академіком став лише у 1924 р.
   6-го жовтня 1926 року о шостій годині вечора серце Володимира Михайловича перестало битися. Поховали видатного вченого на Личаківському кладовищі недалеко могили його друга і учителя Івана Франка.
   Він був першим, хто вивів українську фольклористику на широкий шлях європейської науки. Усе багатство й розмаїття творчої спадщини Володимира Гнатюка й досі, на жаль, не вивчено. Нині нам випадає нагода осягнути створений ним золотий фонд не лише української чи слов'янської, а й світової етнології.

 

Міністерство освіти і науки України

Бібліографічні бази доступні з мережі ТНПУ

Наукометрія

Ми в соціальних мережах