22-річний тернополянин Тарас Радь вдруге представить Україну на Паралімпійських іграх серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату. Вже у березні він стартує на біатлонній гірці в Пекіні. Про непростий шлях, від сприйняття нової невтішної реальності до великого успіху, тренування та спортивні мрії розпитувала наша Христина Вояк.

– Тарасе, розкажіть, як готуєтеся до Паралімпіади?

– Зараз я в Італії, у місті Пассо-ді-Лавазе. Тут проходять підготовчі тренування до Паралімпійських ігор. Це місто знаходиться на висоті 1 800 м, тож буде легше змагатися, коли спустимося з гір на нижчу висоту. Звісно, що тренування стали набагато важчі, але я справляюсь.

– Щодо Вашої кар’єри. Розкажіть, коли почали займатися спортом і яким? 

– У спорт мене привели батьки ще в дитинстві. Спочатку я ходив на футбол, потім – легку атлетику, греблю та волейбол. Але мій кар’єрний ріст у спорті почався у 2014 році, коли я почав займатись саме біатлоном і лижними перегонами. 

– У 2014 році, через лікарську помилку, Вам ампутували ногу. Чи складно було адаптуватися до нових умов? Щo далo cили не oпуcтити руки ? 

– На початку, коли мені ампутували ногу, то це було складно. Чесно кажучи, я думав, що це вже все. Але мені дуже допомогли батьки, і зараз допомагають. Я їм щиро вдячний за те, що вони підтримували мене, піклувались про мене. Сили додали батьки.

– Вам хтocь пoрадив біатлoн чи це була власна ініціатива? Пригадуєте відчуття, кoли вперше піcля травми cтали на лижі?  

– Це були дуже дивні відчуття, коли я вперше спробував покататися на лижах. Бо на початку я катався стоячи, а вже коли приїхав на свій перший чемпіонат України, то спробував покататись на бобі. Біатлоном порадив займатися наш сусід, він працював в “Інваспорті”. Там мене зустрів Федорчак Віктор Йосипович – мій перший тренер. Пригадую,  як приїхав з ним на свій на перший чемпіонат України. Там були сильні хлопці, з якими я зараз, до речі, живу. І він казав: “Тарас, треба в них вигравати”. З часом так і сталося – тепер вже я перемагаю їх.

– Боби деяких американських спортсменів, які беруть участь в Паралімпіаді, вартують й по 50 тисяч доларів, скільки коштує ваш?

– Мій боб коштує 2000 гривень. І це мій перший боб, на якому я вже займаюсь 6 років. Іноді я його переобладную, підфарбовую.

– У 2018-му року Ви стали наймолодшим паралімпійським чемпіоном в збірній України, подолавши 12,5 км на біатлонній гонці. Фактично, біатлон – це поєднання лижного спорту та стрільби. Що у ньому найважливіше? Чи вірили Ви у свій усіх в цьому виді спорту?  

– Найважливіше у біатлоні – стрільба, від неї залежить більша частина на гонці. Я почав вірити у свій успіх, коли закрив всі 20 мішеней на етапі Кубка світу в Фінляндії. Це була моя перша медаль на світовому рівні і одразу золота. Я зрозумів, що стрільба – це моє. Звісно, що хотів стати чемпіоном світу, адже це дуже сильно і приємно.

– Ви майстер спорту України міжнародного класу, неоднаразовий переможець та призер Кубків України і світу. Яка з перемог далаcя найважче? 

– Найважче далася перемога в Кореї у 2018 році на Паралімпіаді, бо на тих стартах всі спортсмени були дуже сильними.

– Маєте спортивних кумирів, на яких рівняєтеся? 

– Ні, наразі у мене немає спортивних кумирів. 

– Враховуючи Ваш насичений графік, чи знаходите час на друзів? І чи серед них багато спортсменів?

– Мені вистачає часу на друзів. Так, чимало з них теж спортсмени, більшість займаються футболом. 

– Як налаштoвуєтеся перед виcтупoм? Пoділіться cекретoм, будь лаcка.

– Секретів немає. Перед гонкою потрібно дуже добре розім’ятись, подивитись трасу перед стартом, де є небезпечні спуски. Також буває мандраж перед гонкою, але коли я стартую, то все миттєво зникає.

– Як гадаєте, вдаcтьcя пoвтoрити уcпіх 2018 рoку? 

– Я впевнений, що покажу ще кращий результат. Вже є досвід з минулої Паралімпіади, і знаю до чого готуватись.

– Чи змінив Вас cпoрт? 

– Так, змінив. Я зрозумів що не треба соромитись своїх травм, життя продовжується. І потрібно радіти життю. Я перестав соромитись своєї травми, полюбив літом одягати шорти і не соромитися, що я на протезі.

– Окрім спорту, чим займаєтесь? Є час на хобі? 

– Окрім спорту, я люблю проводити час з рідними, бо вдома найкраще. Щодо хобі, то люблю кататися на машині, люблю швидкість. 

– Що вважатимете найбільшим досягненням у спорті?

– Ще не одна медаль на Паралімпіаді. Це найбільше досягнення у біатлоні. 

Записала Христина Вояк
Фото зі сторінки Тараса Радя.