Віталій Мандзин: від гри на сопілці до спортивних здобутків.

Про початок кар’єри та досягнення

– Віталію, розкажіть трохи про себе.

– Я народився в Підгайцях, де й минуло моє раннє дитинство. До школи пішов уже тернополянином, оскільки наша сім’я переїхала до обласного центру. Зараз я студент, вищу освіту здобуваю одночасно в двох університетах: ЗУНУ та ТНПУ ім. В. Гнатюка

– Коли вперше вирішили займатися спортом? Чому саме біатлон?

– Не повірите, але колись я всерйоз кілька років навчався грати на сопілці та кларнеті, поки не зрозумів, що душа моя до музики не лежить. Мені більше подобалося бути в русі, любив фізичні навантаження, тому вирішив стати спортсменом. Починав  із занять з айкідо. Хоча цей вибір не став остаточним,  проте він позитивно вплинув на мою  спортивну форму і дозволив набути дуже цінний досвід для подальшої спортивної кар’єри.

Коли мені було 9 років, моя старша сестра почала займатись біатлоном. Захоплюючись її розповідями, я теж вирішив спробувати себе, тому й опинився з нею на стрілецькому тренуванні. Досі пам’ятаю ті емоції, з яких і розпочалась моя професійна спортивна кар’єра біатлоніста. А любов до лиж, напевно, отримав у спадок від батька, який колись займався лижними гонками.

– Нещодавно ви повернулися з міжнародних змагань. Розкажіть про них детальніше.

– Я брав участь в юніорському чемпіонаті світу, який нещодавно відбувся у Казахстані. Програма складалась з п’яти гонок. Найкраще місце в особистій гонці – 17, в естафеті – 9. Трохи підвела погода. Дуже заважав постійний сильний вітер, особливо під час стрільб. Суперники теж були сильнішими, тому наразі я радію й таким результатам, але необхідні висновки зробив, маю над чим працювати в майбутньому.

– А якими найвищими результатами, індивідуальними і колективними, ви можете похвалитися?

– Цьогоріч я зумів стати бронзовим призером в гонці переслідування на літньому чемпіонаті світу серед юніорів. Також разом з командою ми вибороли друге місце на юніорському кубку IBU (класична естафета) та третє місце на юніорському чемпіонаті Європи (змішана естафета). А минулого року наша команда здобула бронзову нагороду на юніорському Кубку IBU (класична естафета).

– А що вимагають від спортсмена, аби його включали до складу команд на міжнародні змагання?

– Найважливіше – це високі результати, які відповідають міжнародному рівню, і стабільність таких результатів.

Для цього потрібна сила волі та постійна дисципліна, здоров’я та готовність виконувати важкі фізичні навантаження. Звісно ж, велику роль відіграє знання іноземних мов. Я, наприклад, вільно спілкуюся англійською.

«Готуємося, як у тій приказці про санки, – влітку»

– А чи цілком безпечний біатлон як вид спорту, чи травми у вас теж бували?

– На мою думку, будь-яку професію чи сферу діяльності людини не можна вважати на сто відсотків безпечною. Біатлон теж не є винятком. Як не старайся, але від падінь, синців і подряпин ніхто не застрахований. Та без падінь немає злетів. А ще біатлон пов’язаний зі зброєю, тому ми постійно повинні пам’ятати правила та техніку безпеки поводження з нею. Цього нас навчали тоді, коли ми робили свої перші кроки, про це нам повторюють постійно, чи не на кожному тренуванні.

– Останнім часом зими у наших краях майже безсніжні. Як ви тренуєтеся?

– Так, на жаль, останнім часом зими у нас такі, що ми майже не бачимо снігу. Тому використовуємо спеціальні ролери. Вони чимось нагадують лижі, але значно коротші і з коліщатами. Для тренувань в умовах, максимально наближених до справжніх, команда виїздить за кордон. Тренуємося в спеціальних трубах, які всередині засніжені навіть тоді, коли на вулиці +30°С. До речі, до зимових змагань ми готуємося, як у тій приказці про санки, – влітку.

– Ви є студентом одночасно двох вишів, у вас постійні тренування, змагання. Скажіть, у вашому житті залишається хоч трохи часу на щось інше, крім навчання і спорту?

– Скажу відверто, що спорт займає в моєму житті надзвичайно багато часу, але навчанню він не заважає. Хочете вірте, хочете ні, але на особисте життя у мене час теж залишається: і на спілкування з батьками та друзями, і на прогулянки містом, і на смачну каву в затишному кафе. До речі, я люблю смачно поїсти, тому вдома завжди прошу маму приготувати мені щось улюблене, домашнє, бо більше ніде в світі я нічого подібного не куштував (усміхається).

До речі, кажуть, що зміна видів діяльності – це теж відпочинок, тому раніше з друзями в дворі часто полюбляв грати у футбол, аби відпочити від біатлону (сміється).

Спорт – це також творчість

– Рубрика називається «Творчі щоденники», тому логічно вас запитати: чи вважаєте ви спорт творчістю і чому саме?

– Як на мене, думка, яку дехто озвучує, про те, що спорт – це лише засіб тримати своє тіло (але не розум) в тонусі, є цілком хибною. Спорт теж можна вважати творчістю. Адже спортсмени перебувають у постійному інтелектуальному пошуку способів покращити свої досягнення, будують нові тактики та стратегії, які допоможуть обійти суперників. Отже, професійний атлет – це теж митець, який шукає найкращий спосіб бути на вершині, чи не так?

– Чим плануєте займатися після виходу на «спортивну пенсію» в майбутньому?

– Чесно, рано про щось подібне думати, бо в мене ще дуже багато нереалізованих мрій та планів у спорті. Про яку «пенсію» може йти мова, коли амбіції, натхнення та мотивація зростають з кожним тренуванням?

– Дякую за цікаву розмову!

– Дякую вам. Окремо ще хочу подякувати нашому президенту Тернопільської федерації біатлону Юрію Володимировичу Ханіну за постійну підтримку, за фінансову допомогу та за важливий вклад у розвиток біатлону в Тернопільській області.

Автор: Тарас КОМАРИНСЬКИЙ, член НСЖУ

Опубліковано : 23.03.2023

Джерело: Свобода