Спогади про Вчителя

     Лауреат Нобелівської премії Моріс Метерлінк писав, що люди, які відійшли у вічність, живуть у країні спогадів і залишаються живими доти, поки ми згадуємо про них. Уже цілий рік немає з нами Михайла Миколайовича Фіцули, але пам’ять про нього живе в наших серцях. Час, який пройшов від цієї скорботної дати, не загоїв болю в душах рідних і близьких людей, його друзів та колег, радше, навпаки – загострив відчуття і розуміння втрати. Проте відсутність фізична не означає відсутність духовну. М. М. Фіцула залишився у своїх численних публікаціях, серед яких 24 монографії та навчальні посібники, чотири навчальні програми, тридцять шість методичних рекомендацій для студентів, вчителів і викладачів вищих навчальних закладів. Окрім того, опубліковано в газетах біля 150 статей із проблем виховання учнівської та студентської молоді. Залишився у книзі спогадів, над якою працював зосереджено, наполегливо, з радістю і любов’ю, щедро ділячись здобутим власним досвідом, а також наболілим, сокровенним. Оцю останню книгу він, на жаль, так і не видав. Вона зберігається у сімейному архіві. 

У Михайла Миколайовича було багато учнів, аспірантів, докторантів. Він створив наукову школу – неформальний творчий колектив дослідників різних поколінь, об'єднаних загальною програмою і стилем дослідницької роботи, які діяли й працювали під керівництвом визнаного лідера. У кожного з них є свої світлі спогади про Вчителя. Я ж пригадую, як поставний, маєстатичний, красивий викладач рвійно заходив в аудиторію, тільки йому притаманним кивком голови вітався зі студентами філологічного факультету й розпочинав лекцію. Якось підсвідомо відчувалося – це я зрозуміла уже згодом, коли самій довелося пізнавати секрети педагога вищої школи, що на кожну лекцію Михайло Фіцула приходив як на свято. Його голос, з гарними, справді ораторськими інтонаційними переливами, спокійна і впевнена манера викладу, стриманість у жестах створювали атмосферу, яка мала всі ознаки академічної; її доповнювала добра аура самого лектора. М. М. Фіцула – справжній науковець, цікава, небуденна особистість, педагог високої проби. Він не лише читав курс педагогіки, передбачений програмою, але й уміло вплітав у лекції приклади з життя, впливав на нашу свідомість, формував переконання – ми поволі ставали іншими, маючи перед собою приклад високого професіоналізму, інтелігентності, шляхетності, мудрого, стриманого і спокійного патріотизму.

Народився М. М. Фіцула 1 липня 1932 року в селі Посада-Яслиська  Сяноцького повіту (Польща). 1945 року родину депортували в Україну — в село Будилів Козівського району Тернопільської області. Така трагічна доля спіткала і тисячі інших лемківських сімей. Українці почули про лемків завдяки їхній культурі: лемківські пісні вже понад два десятиліття співає Тарас Чубай, чудову колядку «Народився Бог на санях» на вірші лемківського поета Богдана-Ігоря Антонича написав Василь Жданкін, лемківська жалобна пісня «Плине кача» стала реквіємом за загиблими на Майдані. Про свою любов до лемківської пісні в останні роки життя говорив і Михайло Миколайович. «Ой, верше мій верше» була його улюбленою. Мабуть, кликали до себе рідні Бескиди. А вдача горянина, вочевидь допомагала йому в житті.

М. М. Фіцула крок за кроком торував свій шлях. Випускник шкільного відділення Бережанського педагогічного училища та Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича, навчався в аспірантурі при кафедрі педагогіки Київського державного педагогічного інституту ім. М. Горького (нині Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова).

У Тернопільському педагогічному інституті, а згодом – університеті, Михайло Миколайович працював упродовж 1971 – 2010 років.

Із них: 1971 – 1977 рр., 1983 – 1988 рр. – очолював кафедру педагогіки, з 1977 до 1979 рр. – декан фізико-математичного факультету.

Із 1990 до 1998 рр. – на посаді проректора з навчальної роботи.

Доктор педагогічних наук, професор, академік АН ВШ України з 1992 року.

Це лише штрихи біографії вченого. За ними – цікаве, драматично-напружене, бурхливе, розмаїте натхненне життя.

Мабуть, чимало людей завдячують долі за те, що були учнями Михайла Миколайовича Фіцули, працювали з ним в університеті. Не раз запитую себе: чи легко бути Людиною з великої літери, чи легко залишатися безкомпромісним і принциповим, чи легко зберегти в собі «оте високе, те єдине»? І, згадуючи професора, відповідаю: важко. Доля неодноразово випробовувала його, але Вчитель нікoли не йшов супроти власного сумління, нікoли не переступав межі, яку визначив для себе, зберігаючи ауру благородства, інтелігентності, людської порядності, мужності, мудрості.

Світла пам’ять великій Людині!

Галина Груць

Опубліковано на сайті "Академія"

30 травня 2016

Джерело: http://academia.in.ua/?q=node/3296