Тернопільська поетеса: "Люблю поетів "Срібного віку""

Тернополянка Надія Німець пише вірші з 8-и років, проте цікавинкою у її творчості є глибокий зміст, філософія та російськомовні тексти. Якщо ти пишеш російською - це не означає що не патріот, мова творчості у кожного різна, а почуття – вони не підвладні.

- Надійко, коли прийшла то тебе муза по-справжньому?

- Серйозно до поезії я почала ставитись у 17 років, коли мої тексти більш-менш стали обдуманими, усвідомленими. І в основному і це була громадянська лірика. Зараз, звичайно, я ставлюсь до тих текстів з претензіями і самокритикою.

- Що ж пишеться зараз?

- Любовна лірика. Останній цикл віршів присвячений моєму хлопцеві, який служив у батальйоні “Збруч” - Назарію Кулинцю… він загинув 1 лютого минулого року.

- Надю, щиро тобі співчуваю.
- Знаєш, я вже не пригадаю,що мене надихало в дитинстві і як це почалось. Просто старалась римувати слова,і робити з тих строф маленькі історії. Бувало і пісні складала, але зошит з цими записами в мене не залишився, на жаль.
Зараз поштовх до написання дають почуття, пережиття, втрата. Але крім цього всього у мене є віра в майбутнє! 

-Знаю, що переважна більшість твоїх віршів написані російською, чому так?

- Я б сказала, що не переважна більшість, а всі тексти. Спроби до написання українською завершувались невдачами. Я, на жаль, не так вміло володію українською мовою, щоб влучно римувати. Щоправда, є один україномовний вірш - це переклад мого російськомовного вірша “Мой маленький мальчик” - “Мій хлопчик маленький”. Назар, ще будучи тут казав присвятити йому вірш на українській мові, нехай і переклад, але його прохання я виконала!

Взагалі з 5 до 13 років свого життя я прожила в Росії. Так - так, саме там! Тому вільно володію російською, і це не складає мені проблеми до написання текстів. Цією мовою мені краще виходить передати емоції і почуття, а розмовляю у повсякденному житті українською. Хоча останнім часом я більше хочу себе українізувати і працювати над хорошими і вартісними текстами нашою солов’їною.

- Вибрала навчання на російській філології не випадково?

- На російську філологію попрямувала вчитись через любов до російської літератури. Люблю поетів «Срібного віку». Обожнюю поезію Єсеніна, люблю вчитуватись у його біографію та вірші. Чудовий поет.

- Процитуй-но мені строфи зі свого улюбленого тексту.

- “Мне казалось, что я никого ещё так не ждала” - цей рядок для мене набув нового значення, коли я читала вірш “можно, я обниму тебя так, чтобы руки болели?” на творчому вечорі “Полум'я”. Це був перший виступ після трагедії, і я всі тексти тоді читала для Нього, що роблю й до тепер. Він обіцяв,що як прийде, то обов’язково відвідає наші читання. Тепер на виступах я знаю, що він поряд, і що читаю для Нього.

- А читаєш що? Які жанри, якщо це проза? 

- Дуже люблю автобіографічні книги. Мені просто цікаво дізнаватись з них про життя людей “з уст” самих людей. Улюбленими для мене залишаються книги Айседори Дункан “Моє життя” та Ніка Вуйчича “Життя без кордонів”.

- Якщо вірші, то чиї? Попрошу цитату з улюбленого.

- Якщо вірші, то Єсеніна і Костенко. А якщо говорити за сучасних поетів, то мені подобаються вірші Євгенії Більченко:
“Я — мальчик.
Я сплю, свернувшись в гробу калачиком.
Мне снится футбол. В моей голове — Калашников.
Не вовремя мне, братишки, пришлось расслабиться!
Жаль, девочка-врач в халатике не спасла меня…”
В цьому вірші весь Майдан, весь той час, що ми пережили впродовж Революції.

- Якою, на твою думку, має бути поезія? Вона має йти виключно від серця?

- Поезія, я гадаю, має бути особистою. Адже кожен, хто пише, сам вирішує що йому вкласти у текст, якій має бути зміст. Насамперед я вважаю, що вона має бути щирою та зрозумілою.
- І чи не задумувалась ти спробувати вступити до спілки? Чи пишеш суто для себе?

- Я – член літературної студії “Сім герц”. Хоча вже дуже давно не відвідувала саму студію… Нехай пробачать мене інші учасники, бо весь час знаходжу відмовки, чому мені не виходить.

Анна Кравець

Опубліковано на сайті "Терен"

3 травня 2016

Джерело: teren.in.ua