«На сторожі людяності»

(60 років від дня народження Олександра Казимировича Вільчинського, українського прозаїка)

 

01«Книга – це ліки для письменника»

/О. Вільчинський/

 

   Якщо говорити про його життя, то можна з впевненістю сказати, що Олександр Казимирович – дуже багатогранна особистість. На початку свого шляху він працював журналістом в Одесі, потім переїхав у Тернопіль. Майже 8 років обіймав посаду головного редактора міської газети «Тернопіль вечірній». Був депутатом Тернопільської міської ради двох скликань поспіль, а також – прес-секретарем, працівником обласного центру зайнятості, шеф-редактором видавництва, заступником головного редактора журналу «Книжник-review» (м. Київ).

   Зараз же працює викладачем на кафедрі журналістики Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка і веде авторську колонку в газеті «20 хвилин».

   Олександр Вільчинський народився 2 січня 1963 року в с. Купчинці Козівського району, згодом родина переїхала до села Борщівка Лановецького району. Навчався у місцевій школі. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка. У 1985–1990 роках працював на Одещині, у районних та обласних газетах у 1989 вступив у Народний Рух України.

   На початку 1990 року переїхав до Тернополя, де працював у новоствореній газеті «Тернопіль вечірній» завідувачем відділу культури, а у 1991–1998 і 2000–2002 роках – головним редактором, займається громадсько-політичною діяльністю. У 1994–2002 роках – депутат Тернопільської міської ради. З 1995 року член Національної спілки письменників України, з 2002 – Асоціації українських письменників, з 2016 – українського ПЕН-клубу. Стипендіат «Gaude Polonia – 2005» (Польща), «Hawthornden Castle – 2016» (Велика Британія), «BCWT – 2017» (Швеція). Автор колонок у виданнях «RIA плюс», «20 хвилин», «Львівська газета», «День». З 2006 року викладач кафедри журналістики Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. У 2012 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Преса Тернопільщини 1985–1991 років: структурно-змістовий аспект» в Інституті журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, кандидат наук із соціальних комунікацій. Опублікував кілька книжок та десятки статей в українській пресі та наукових збірниках. Поряд із літературними темами активно досліджує український медіа-простір, проблеми становлення національної ідентичності, формування громадянського суспільства.

   Олександр Вільчинський автор новел, оповідань, повістей, романів. Активно включився в літературне життя на початку 1980-х у Львові. Брав участь у літературних читаннях, підготував до друку книгу оповідань. Одеський період знайшов відображення у оповіданні «Маслини на десерт», повісті «День восьмий». У 1989 році в одеському видавництві «Маяк» вийшла книжка «Що скаже батько».

   На початку 1990-х, коли Олександр Вільчинський переїздить до Тернополя і працює у газеті «Тернопіль вечірній», навколо редакції згуртовуються молоді тернопільські письменники та поети, які утворюють поетичне об’єднання «Західний вітер. У 90-х з-під пера Вільчинського з’являється лише кілька оповідань («Лора», «Останні лови»), і тільки на початку 2000-х він повертається до активної літературної діяльності.

   Впродовж наступного десятиліття виходять романи та повісті «Неврахована жертва», «Суто літературне вбивство», «Останній герой», «Віагра для мера», «Дерева на дахах», «Криївка», п’єса «На всі гроші». У 2012 році журнал «Сучасність» публікує новий роман Вільчинського, цього разу в жанрі антиутопії – «Льодовик».

   Олександр Вільчинський автор концепції «Тернопільська альтернатива», де означує літературний феномен, що склався на рубежі 2000-х років на Тернопільщині (домінування жанрів так званої «масової літератури» – творчість Лесі Романчук, Олексія Волков, Сергія Ухачевського та ін.), ініціатор та упорядник книжкової серії «Український детектив» у видавництві «НК – Богдан».

   Літературну премію «Коронація словом» Олександр Вільчинський отримував двічі: у 2002 році за твір «Суто літературне вбивство» та у 2003 році за твір «Останній герой».

   У 2021 році роман Олександра Вільчинського «Інші двері» отримав спецвідзнаку конкурсу «За найкраще художньо – психологічне осягнення дійсності» від доктора філологічних наук, професорки Олени Єременко. На думку відомої критикині й літературознавиці Тетяни Дігай, роман Олександра Вільчинського «Інші двері» – «абсолютно вільна за формою проза, цікава своєю здатністю глибинно осягнути реальність. безумовно, що основу роману становить особлива, інтелектуальна, духовно-лірична харизма письменника».

 

Інформаційно-бібліографічний відділ

Бібліографічний огляд літератури

 

1

   Вільчинський О. К.  Віагра для мера : роман / Олександр Вільчинський. – Київ : Факт, 2006. – 296 с. – (Exceptis Excipiendis)

 

   Чим може стати для провінційного журналіста пересічна виборча кампанія? Черговим «базаром у містечку», коли можна дорожче продати свій талант, чи можливістю нарешті проявити принциповість і правдиво розповісти громаді, хто є хто і з тих, що при владі, і з тих, які до влади тільки пнуться... Перед вибором опиняється і головний герой роману «Віагра для мера» – колишній журналіст Андрій Граб.

   Словом, Олександр Вільчинський із гумором та іронією руйнує всі можливі стереотипи передвиборчої кампанії у місті чимось дуже схожому на один з обласних центрів Західної України.
2

   Вільчинський О. Дежа вю. Спроба повернення / Олександр Вільчинський ; ред. У. Ванчура. – Тернопіль : Джура, 2002. – 160 с. 

 

   Книга О. Вільчинського "Дежа вю. Спроба повернення" свідчить, що ЇЇ автор цілком може розраховувати на вдале повернення і уважне читацьке сприйняття. Література не терпить напівдій і напіввчинків, вона карає "Риба йому більше не сниться. Але й без неї просинається часто з важкою толовою"(96), як правило, карає жорстоко, не дивлячись на контекст озвученого попередження, "Завтля після длюгого ульоку буде помста. Жольсто-ока!.."Однак, автор повинен сам визначитися, повертається він у літературу чи тільки пробує повернутися...
3

   Вільчинський О. К.  Дерева на дахах : роман / Олександр Вільчинський. – Харків : Фоліо, 2010. – 345 с. – (Графіті )

 

   Коли життя уже на дні, чи то чарки, чи розбитих ілюзій, чи марних зусиль вчитися на власних помилках, раптом з’являється вона і все змінюється... Виявляється закохатися можна й у п’ятдесят. Але роман «Дерева на дахах» не лише про кохання Якова, фотографа і бунтівника з довгим сивим хвостом і кульчиком у вусі і чорношкірої українки Анжелки, а й про місто, схоже на кораблик, про його будинки і дерева, а ще про забігайлівку «Пінгвін», де полюбляють збиратися «інтелектуали і митці» з усіх навколишніх кварталів і не тільки, а також про будинки, дерева й забігайлівки в інших містах, про одвічні непрості стосунки між митцем і алкоголем, а ще про котів, чоловічу дружбу і невикопану картоплю у мами в селі... Словом, усім українським інтелектуалам, хто так і не дочитав «Улісс» Джойса, присвячується.

4

   Вільчинський О. К.  Інші двері : роман / Олександр Вільчинський. – Київ : Академія, 2021. – 224 с. – (іМ'я:)

 

   Той день міг бути таким, як і всі інші, але ж приїхав син Алік, синулька, як вона його називає, і в них із племінником Валентієм, як і тоді, коли була ще молода й при чоловікові, а вони дітьми, одразу з’явилося багато справ. А заодно – спогади і всілякі розмови. І ще – таємниця, яку ховають від неї. Марія здогадувалася, що вони ховають, бо не просто так її ночами мучило серце, а голову розривали тяжкі думки. Та й Алік ніби якийсь інакший став. Вона все пам’ятає – як родила його, як він ріс, тільки те, що відбувається тепер, погано тримається пам’яті. І не дає спокою той сон, що в нього з грудей дим іде…

   Для Аліка кожен день з мамою і двоюрідним братом  значно більше, ніж повернення в дитинство. Він і раніше цінував це, а після того, як вернувся з війни, де багато чого передумалося, приїзд до мами  подія для душі. Лиш би вона не дізналася про поранення.

   Валентій уже не сподівався від долі жодної ласки, але братів приїзд  купа спогадів і навіть чарка. А ще він не очікував зустріти на своєму городі «чорних» археологів, як і знайти свій давно загублений дитячий скарб, і навіть більше…

   Три споріднені душі, три лінії життя, три погляди на одні й ті ж події, кожним прожиті по-своєму

5

   Вільчинський О. К.  Криївка : повість / Олександр Вільчинський. – Харків : Фоліо, 2011. – 220 с. – (Графіті).

 

   Олександр Вільчинський (нар. 1963 р.) –  прозаїк, есеїст, автор кількох книжок прози. У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Дерева на дахах» (2010) і «Останній герой» (2011). Живе і працює в Тернополі.
   Незабутні 1970-ті. На одній шостій земної кулі будують розвинений соціалізм, у телевізорі «дорогий Леонід Ілліч», на орбіті – «Союз» – «Аполлон»... Тим часом хлопчаки із звичайного волинського села займаються своїми справами: ходять до школи, допомагають батькам по господарству, грають у футбол, у війну, рибалять, влітку працюють у колгоспній буд-бригаді... І лише інколи їхню увагу привертають вирви серед лісу на місці колишніх повстанських криївок, але запитання: «Діду, а якщо вони боролися за Україну, то чому вони вороги?» – так і залишається без відповіді. Здається, нічого особливого і не відбувається, крім того, що дитинство надто швидко минає...

6

   Вільчинський О.  Льодовик : антиутопія / Олександр Вільчинський. – Харків : Фоліо, 2014. – 283 с. – (Графіті)

 

   Олександр Вільчинський (нар. 1963 р.) – відомий український прозаїк, есеїст. Живе і працює в Тернополі. У видавництві «Фоліо» вийшли друком його книжки «Дерева на дахах» (2010), «Криївка» (2011), «Останній герой» (2012). «Льодовик» – це роман застереження про те, що було б, якби… Словом, якби раптом підтвердилася одна з наукових гіпотез про початок нового льодовикового періоду. У романі льодовик зупиняється на кордоні України, але то мала втіха, й українцям доводиться не лише виживати самим, а й допомагати своїм заклятим північно-східним сусідам московітам, країну яких поглинула крига. Утім герої і персонажі «Льодовика» не лише борються за виживання у важких умовах глобальних змін клімату, але й переживають духовні пошуки, працюють і святкують, мріють і закохуються, страждають радіють життю, як тільки можуть.

7

   Вільчинський О. К.  Неврахована жертва ; Вбивство після вбивства : роман / Олександр Вільчинський. – Тернопіль : Джура, 2002. – 147 с.

 

   Журналіст Андрій Грабовський, людина із шлейфом минулого, врешті-решт опиняється «за бортом» життя. За матеріальну винагороду він погоджується використати свої колишні зв’язки, щоб допомогти матері підприємця, який загинув за так до кінця й не з’ясованих обставин, дізнатися правду про смерть сина. Але справа ця виявилася не такою простою, як здавалося спочатку. В ході журналістського розслідування з’являються нові жертви, життю самого героя починає загрожувати смертельна небезпека.

8

   Вільчинський О. К.  Неврахована жертва ; Суто літературне вбивство / Олександр Вільчинський. – Тернопіль : Навчальна книга–Богдан, 2009. – 336 с. – (Український детектив).

 

   Детективні повісті відомого майстра цього жанру Олександра Вільчинського «Неврахована жертва» і «Суто літературне вбивство» мають одного спільного героя – колишнього журналіста Андрія Грабовського, який інколи за збігом обставин, а частіше за власним бажанням, потрапляє у ситуації, з яких згодом доводиться доволі довго шукати виходу. Розплутуючи тугий клубок людських взаємин, автор разом із своїм героєм повертає читача і у «бурхливі 90-ті» («Неврахована жертва»), і на мальовниче лісове озеро («Суто літературне вбивство»), де неприємності й небезпеки починають з’являтися, звісно ж, коли їх найменше чекаєш.
9

   Вільчинський О. К.  Останній герой : повість / Олександр Вільчинський ; худож.-оформл. О. М. Артеменко. – Харків : Фоліо, 2012. – 218 с. – (Графіті).

 

   Олекса, вояк УПА, після тривалих поневірянь на сході повертається у рідне село, де він залишив стареньку маму і кохану дівчину. Але повертається не сам, а з новим товаришем Віллі Шубертом, колишнім піхотинцем вермахту, скаліченим у багаторічному полоні, який прибився до нього десь на Донбасі. Майже двотижневе перебування в Західній Україні стало для Олекси і Віллі своєрідним іспитом на виживання, перевіркою їхніх людських та суто чоловічих якостей. Та хто знає, що чекає їх попереду…

10

   Вільчинський О. Суто літературне вбивство / Олександр Вільчинський. – Львів : Піраміда, 2003. – 232 с.: іл. 

 

   «Суто літературне вбивство» – це вже другий роман Олександра Вільчинського (перший – «Неврахована жертва»), де його герой, колишній журналіст Андрій Грабовський, розплутуючи тугий клубок людських взаємин, сам наражається на численні неприємності й небезпеки, що з’являються, коли їх найменше чекаєш.
11

   Вільчинський О.  У степу під Авдіївкою : роман / Олександр Вільчинський. – Київ : Фоліо, 2018. – 187 с.

 

   «Виявляється, навіть у п’ятдесят три багато чого можна відчути вперше, особливо, якщо ти вперше в житті потрапив на війну, до того ж добровільно…» Це про одного з головних героїв цієї книжки, бійця з позивним Луїс, у цивільному житті він був Роман Данилюк, працівник обласного архіву, який пішов захищати батьківщину, незважаючи на вік та слабке серце… Він та його побратими опинилися неподалік тієї самої легендарної  «авдіївської промки». Вони тут, у степу, – штурмова рота та окрема тактична група. Тут у них перевалочний пункт, склад та лазарет в одному. І тут у них життя – із братерством, довгими філософськими бесідами, симпатіями і надіями. Вони всі різні. І їх єднає одне: «за плечима їхня база, побратими, Україна», а перед ними – «мішки з піском і шлагбаум… влада тьми, морок і Мордор…». І якщо вони не потрапляють на передову – то передова приходить до них…
12

   Вільчинський О. К.  Що скаже батько : повість та оповідання / О. К. Вільчинський. – Одеса : Маяк, 1989. – 128 с.

 

   Складний світ взаємостосунків людей різних поколінь, внутрішній конфлікт самосвідомості, що склалася традиційно, з дійсністю – ці проблеми порушує у своїй першій книзі молодий прозаїк. Симпатії автора на боці тих, хто не втратив здатності дивуватися прекрасному у пошуках духовності й утвердження особистості.
13

   Баран Є.  Чи кожне повернення є справжнім / Євген Баран // Навздогін дев’яностим… : проза бібліофіла. – Івано-Франківськ : Тіповіт, 2006. – С. 32–34. – Рец. на кн.: Вільчинський О. Дежа в’ю. Спроба повернення. – Тернопіль : Джура, 2002. – 160 с.

 

   В книзі зібрані критичні матеріали про творчість сучасних українських письменників. Сюди ж увійшла рецензія на книгу Олександра Вільчинського «Дежа вю», яка свідчить, що її автор цілком може розраховувати на вдале повернення і уважне читацьке сприйняття.
14

   Олександр Вільчинський // Письменники Тернопілля : члени Національної спілки письменників України / ред. Є. Безкоровайний. – Тернопіль : Терно-граф, 2010. – С. 25.

 

   Подано стислі біографічні відомості про членів Національної спілки письменників України, які творять і творили в краю. Сюди ж увійшли відомості про Олександра Вільчинського – відомого українського прозаїка, есеїста. журналіста, педагога.

 

Підготувала Н. В. Галіцька

Січень 2023 р., 14 джерел

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Ресурси ТНПУ

Міністерство освіти і науки України

Разумков центр

Бібліографічні бази доступні з мережі ТНПУ

Наукометрія

Партнери

Ми в соціальних мережах