Лицарі українського духу

(530 років українському козацтву)

 

00Однією з найяскравіших сторінок літопису боротьби українського народу за свою незалежність був козацький рух. Козаки стали тією силою, яка впродовж століть пильно стояла на сторожі свободи і гідності України як незалежної, суверенної держави. Михайло. Грушевський справедливо зауважив, що період існування Запорозької Січі – найбільш яскравий і цікавий період українського життя.

 

Синове воїнів хоробрих, явіть мужність свою!

І вам вовіки віків славу запишуть.

/Григорій Грабянка/

 

   Перші письмові згадки про козаків, що з'явилися на порогах Дніпра, припадають на кінець 15 ст. У 1492 році запорізькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорізьких козаків узагалі.

   Однією з важливих переваг козаків, окрім сили, зброї та неперевершеної бойової майстерності були хитрість та не аби яка кмітливість. Практично завжди запорожці непомітно підкрадалися до своїх ворогів, та заставали їх зненацька, забезпечуючи собі тим самим більше шансів на перемогу.

   Не можна не згадати про унікальні та оригінальні козацькі човни, що використовувалися для походів. Як це не дивно, але козацькі судна можна сміливо назвати праобразом сучасних підводних човнів, адже вони були побудовані особливим чином, з використанням подвійного дна. Між двома днищами човна розміщували вантаж-баласт, завдяки якому судно занурювалося в воду, це давало можливість непомітно підпливти до недругів. Перед боєм же цей баласт викидався, а човен несподівано для ворога виринав на поверхню, це ставало справжнім шоком для ворогів, адже ніхто навіть не думав що човен з козаками може виринути з морських глибин. Задля досягнення такого ж ефекту несподіванки часто використовували й інший метод, а саме перевертали чайки догори дном. Козацькі чайки були і лишаються неперевершеними зразками суднобудування, ці човни були надзвичайно міцні, але в той же час легкі та маневрені.

   Цікаво, що одним з перших демократичних об’єднань в світі прийнято вважати Запорізьку Січ. Всі рішення та питання стосовно життя, побуту та діяльності вирішувалися на загальних зборах-радах, шляхом голосування. І якщо зважати на обставини які спонукали до приходу людей на Січ, а саме соціальна несправедливість, то цей факт не здається таким вже й дивним.

   Також Запорізьку Січі по праву вважають першими політичним формуванням на території нашої країни. Січ мала всі ознаки республіки, була повністю незалежна й більшість європейських країн намагалися встановити з нею дипломатичні зв’язки.

   Помилково думати, що у мирний час основною забавкою козаків була пиятика. Звісно без міцних напоїв обходилося не завжди, але все ж козаки полюбляли культурний відпочинок, вони грали на різноманітних музичних інструментах, танцювали, співали пісень та влаштовували показові поєдинки на втіху собі та оточуючим. Також доволі багато справ в козаків було й по господарству, адже жінок на січі не було взагалі.

   Звісно сімейне життя козаків, було складним, а інколи його й взагалі не було, але козаки знаходили друзів-побратимів на Січі, за для яких були ладні на все. Існують міркування що в козаків був особливий обряд-ритуал, під час якого воїни-побратими обмінювалися своїми натільними хрестиками, що уособлювало вірність один одному.

   Надзвичайним явищем в козацькому світі були особливі хлопці та чоловіки, так звані характерники. За переконаннями своїх сучасників походили вони від древніх, ще язичницьких, волхвів, які вміли пророкувати майбутнє та володіли таємними знаннями. Згідно теорій деяких вчених, факт існування характерників можна пояснити наступним, після прийняття християнства на Русі язичників почали переслідувати греки та князі. Тому волхви починали тікати та створювати невеликі об’єднання – січі, подалі від великих міст. Саме в таких об’єднаннях волхви навчали воїнів всім особливостям бойових мистецтв, звичаям, обрядам та передавали свої знання. Про козаків-характерників згадують наступне, «їх ні вода, ні вогонь, ні шабля, ні звичайна, не срібна, куля не брала», що вони «могли плавати на човнах по підлозі, відкривати замки без ключів, переходити водойми по циновках з лози чи сукняній повсті, бачити навкруг себе за кілька верст, брати в руку розпечені ядра та залізо, влазити та вилазити з міцно зшитих чи зав’язаних мішків, перетворювати вершників на птахів, людей у кущі, а самі могли «перекидатися» на котів, залазити в відро та плисти в ньому під водою тисячі верств»…

   Козаки не лише користувалися своїми власними знаннями, вони збагачували та запозичували свої вміння досягненнями й інших народів. Так існують згадки що на Запорізькій Січі жили й іноземні гості та представники близько 20 національностей. Окрім гостей, козаки їх старшина та гетьмани доволі багато подорожували, знайомлячись з культурою, науковими здобутками та звичаями інших націй, тим самим збагачуючи свою.

   Одного загального прапора в козаків не існувало, кожна сотня чи полк мали свої власні стяги, однак починаючи з 17 століття з’являються згадки про головний прапор Запорізької Січі. На цьому стязі було зображено Архангела Михаїла на червоному фоні з одного боку, а з іншого білий хрест, золотаве сонце, півмісяць та зорі. А своєрідним символом-гербом став образ козака з мушкетом.

   Одним з невід’ємних атрибутів козака була його зачіска та вуса, за думками більшості дослідників, запорожці успадкували цю традицію від своїх предків язичників. Традиція голити обличчя та голову дійшла Київської Русі від місцевих племен, а з часом дійшла й до запорізьких козаків. Згідно історичних досліджень у древніх слов’ян не було жодного божества з довгим волоссям чи бородою, отже такий зовнішній вигляд вважався божественним. Хоча на противагу цій теорії існує легенда, що козаки вважали себе надто грішними щоби попасти до раю, а отже може Господь змилується над ними й витягне з пекла за чуба. Козаки вважали, що як загинуть на війні, їх янгол в небо понесе за чуприну.

   У запорожців був цікавий звичай, тримати курені завжди відкритими, так мандрівник чи перехожий міг зайти туди, відпочити, поїсти, погостювати та рушити далі в дорогу, навіть якщо господаря не було вдома. Однак, на противагу цій гостинності, існувало суворе правило, виносити з куреня нічого не можна, в інакшому випадку суворе покарання. Також якщо хтось знаходив якусь річ на Січі, її прив’язували до високої палиці чи стовпа і якщо за 3 дні власник не знаходився, ця річ переходила у власність того хто її знайшов.

   Подейкують, що на Хортиці й досі росте дуб, оспіваний козацькими легендами, думами та піснями. В деяких з них розповідається про обряди та ритуали, які проводили перед боєм. Місцеві жителі переконані, що тому дубові вже 700 років.

   Походження самого терміну «козак» оповите різноманітними теоріями. Так згідно переконань деяких польських вчених, поняття козак пішло від імені відомого ватажка Козака, який майстерно боровся з татарськими завойовниками. Ще одна теорія походження цього поняття, базується на слові «коза», адже козаки були хитрими й могли проникнути будь-куди. В перекладі з турецької «козак» означає «розбійник, волоцюга», логічно допустити що саме таке прізвисько турки давали українським воїнам. Очевидно саме воно й прижилося, та з часом втратило своє негативне значення.

   Цікавим історичним фактом є й те що українські козаки добулися й до Америки. Так Джон Сміт, засновник одного з перших поселень британців на американському континенті, брав участь в боротьбі з турками та татарами й потрапив в полон. Сміта з полону врятували запорізькі козаки, він гостював на Січі звідки й повернувся до Англії, куди й запросив своїх рятівників. Саме в цей період англійці вирішили заснувати першу колонію на території Америки. Джон Сміт вирушив у цю подорож прихопивши з собою декількох козаків, що виявили бажання подорожувати разом з ним. Саме так українці допомагали засновувати Америку.

 

Інформаційно-бібліографічний відділ

Бібліографічний огляд літератури

 

1

Яворницький Д. І.  Історія запорозьких козаків : у 3 т. / Д. І. Яворницький. – Київ : Наукова думка.

 

   В першому томі висвітлюються питання соціально-економічної історії, суспільного устрою, життя та побуту запорозького козацтва, описані територія та кордони, природні умови Запорозької Січі.

   У другому томі висвітлюється історія запорозького козацтва від його виникнення в кінці XV ст. до 1686 р. Описуються походження козаків, їхня боротьба проти грабіжницьких навал на Україну орд кримських та турецьких феодалів, сухопутні походи запорожців у Крим та морські – в Туреччину. Значну увагу приділено дослідженню участі запорожців в народних повстаннях проти шляхетської Польщі, визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького 1648–1654 рр.

   Третій том охоплює складний і драматичний період в історії Запорозької Січі (16861734). В ньому висвітлюється участь запорожців у російсько-турецькій війні та у народній війні на Україні проти вторгнення шведської армії. Розповідається про перехід частини запорожців на бік Карла XII, розгром російським військом Запорозької Січі й відступ маси запорожців в межі Кримського ханства, життя і побут запорожців в Олешківській, Чортомлицькій і Кам’янській Січах, повернення запорожців на Україну і заснування в урочищі Базавлук над Дніпром Нової Січі.

   Для істориків, етнографів, краєзнавців, викладачів і студентів вузів, широкого кола читачів.

 2

   Історія українського козацтва : нариси : у 2 т / редкол.: В. А. Смолій, О. А. Бачинська, О. І. Гуржій [та ін.]. – 2-ге вид. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2011.

 

   Через сто років після появи ґрунтовних праць з історії української козаччини Михайла Грушевського та Дмитра Яворницького сучасні українські історики на основі новознайдених документів і матеріалів та досягнень новітньої історичної науки створили узагальнений образ українського козацтва.

   До першого тому увійшли нариси, які охоплюють ґенезу та еволюцію козацтва, його цивілізаційну типологію, систему ціннісних орієнтацій та становлення політичної культури. Окрім того, розглянуто питання соціальної, військової, політичної та державотворчої діяльності українського козацтва від найдавніших часів до кінця XVIII століття.

   У другому томі розглянуто етнонаціональні аспекти феномена українського козацтва, козацьке право та судочинство, його православні та геральдичні традиції, специфіку козацького історіописання, сприйняття українського козацтва у західноєвропейському світі. Спеціальні нариси присвячено еволюції козацького стану після ліквідації козацької держави та поглинення України іноетнічними імперськими структурами, відродженню козацтва в сучасній українській державі.

3

   Джура. Виховання козака-лицаря : збірка / за ред. Валерія Яковича Тимофєєва. – Дніпро : Середняк Т. К., 2020. – 248 с. : табл.

 

   Сучасний загальнодержавний сплеск цікавості до історії козацтва й зокрема уваги до його проблем пояснюється просто: йде формування національної еліти, яка спирається в своїй діяльності на національний – козацький! – досвід державотворення. Школа-Січ (у складі роїв, чот, куренів) – громадський (на базі загальноосвітньої школи) навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову козацько-лицарську освіту, забезпечити їх надійний духовний зв’язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати козачат на інтереси нащадків, бо творче відродження в житті ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарські мужніх та сильних духом громадян незалежної України.

4

   Антонович В. Б.  Коротка історія Козаччини : з ілюстраціями та картою України / В. Б. Антонович. – Київ : Україна, 1991. – 158 с. 

 

   Праця видатного українського історика спирається на величезну кількість фактичного матеріалу та написана в зрозумілому науково-популярному стилі.
   Тому її читацькою аудиторією можуть бути не тільки професійні історика, а й широке коло читачів.
   В своїй роботі автор детально зупиняється на причинах появи запорізьких козаків та особливостях їх професійної підготовки та побуту.
   Значна кількість інформації присвячена військовим походам козаків та історії протистояння з Польщею, Туреччиною та Кримським ханством.
   В хронологічному плані робота охоплює період з часу виникнення перших козацьких укріплень – січей і до вимушеного переселення на територію Туреччини, а потім повернення на територію сучасної України.
Текстовий матеріал доцільно доповнюється чорно-білими ілюстраціями.

5

   Апанович О. М.  Збройні сили України першої половини XVIII ст. / О. М. Апанович. – Дніпропетровськ : Січ, 2004. – 228 с.

 

   В монографії на основі нових архівних джерел дається характеристика збройних сил України в першій половині XVIII ст., досліджуються комплектування, мобілізація, організація озброєння та забезпечення українського козацького війська, сторожова та допоміжна служба в Україні. Окремо висвітлюється стан Запорозького війська у цей період.

   Автор показує залежність структури, матеріально-технічного оснащення українських збройних сил від рівня розвитку козацького господарства, диференціації козацтва, розвитку кріпосницьких відносин, класової й соціальної боротьби та політики царського уряду в Україні.

6

   Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків / Олена Апанович. – Київ : Дніпро, 1991. – 335 с.

 

   У книжці відомого історика зібрано надзвичайно цікаві, як правило, маловідомі матеріали з історії запорізького лицарства висвітлено тривалий час замовчувані трагічні й героїчні сторінки козацької січової епопеї, сказано гірку правду про політику українського народу та української державності. Друкуються також вибрані козацькі пісні та думи.

7

   Кащенко А. Оповідання про славне Військо Запорозьке Низове : коротка історія Війська Запорозького з малюнками, картами й планами : оповідання для серед. та ст. шк. віку / Адріан Кащенко ; упоряд., передм. та прим. С. П. Пінчука. – Київ : Веселка, 1992. – 271 с. – (Золоті ворота). 

 

   Розповіді про зародження козацтва, про відчайдушну боротьбу, про далекі чорноморські походи сповнені героїчного духу і патріотизму. Кожен рядок вселяє і зміцнює любов до рідної землі. Автор висвітлює в своїй книзі причини виникнення запорожців, секрет їх успіхів і популярності в народі, а потім послідовно обґрунтовує падіння низової вольниці. Автор розумів, що існування Запорізької Січі в умовах глобалізації та імперіалізації неможливе, проте читач відчуває його сум, його тугу за втраченим минулим. З книги також можна дізнатися про подальшу долю січовиків, після зруйнування Січі царицею Катериною. Хтось пішов за Дунай, під турка, хтось потрапив на службу в новостворені козацькі війська. Та це вже була не вольниця, а державна повинність, а більшість вільних козаків взагалі потрапили в кріпацтво...

8

   Косенко Л.  Козаки. Лицарський орден України : факти, міфи, коментарі / Леонід Косенко. – Харків : Школа, 2007. – 576 с. : іл. 

 

   У книзі проведено своєрідний порівняльний аналіз, де запорозьке козацтво розглянуто у паралелі із різними вільними військовими спільнотами: іллірійськими піратами, вікінгами, новгородськими ушкуйниками, а також із сучасниками запорожців — флібустьєрами Карибського моря. Проводячи серйозну аналітичну роботу, автор розглядає феномен запорозького козацтва у різних аспектах (політичному, економічному тощо).

9

   Збірник Козацьких літописів: Густиський, Самійла Величка, Грабянки / упоряд. та пер.: В. Крекотень, В. Шевчук, Р. Іванченко. – Київ : Дніпро, 2006. – 976 с. 

 

   Цей збірник – унікальний корпус козацької історіографії. До нього входять: Густинський літопис – видатна пам'ятка української історичної прози першої половини XVII ст., що охоплює основні події всесвітньої історії, літописну історію Київської Русі, південно-руських князівств XII–XIV ст., Литовської Русі аж до історичних витоків козацтва; літопис Самійла Величка – наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVII–XVIII ст. у двох томах. Перший том охоплює події 1648–1659 рр. на Україні. Другий продовжує опис подій і закінчується 1700 р.; закінчує збірник літопис Грабянки – розповідь про походи та битви козацькі XVI–XVIII ст. Перебіг з писань різних літописців та з щоденника, писаного на війні, що точилася з поляками, зібраний зусиллями полковника Григорія Грабянки та підтверджений самобутніми свідченнями старих жителів м. Гадяча 1710 р.

10

   Наливайко Д. Козацька християнська республіка : Запорозька Січ у західноєвропейських літературних пам'ятках / Дмитро Наливайко ; ред. М. Н. Москаленко. – Київ : Дніпро, 1992. – 495 с. 

 

   У виданні розглядається історія Запорозької Січі як козацької християнської республіки. Зокрема розглядаються такі питання: військове протистояння козаків із татарами і турками; повстання проти польсько-шляхетської влади; роль запорозьких козаків у Національно-визвольній війні українського народу 1648-1657 рр.; Запорозька Січ у добу Руїни. Всі ці питання розглядаються крізь призму західноєвропейських джерел, наукових та літературних творів ХVI–XIX ст.

11

   Тимофєєв В. Я.  Довідник козака : збірка / В. Я. Тимофєєв, С. В. Ушанова. – Білгород-Дністровський : Отаман, 2015. – 188 с.

 

   Відродження козацьких традицій є надзвичайно потрібною і важливою справою. Постане сучасне українське лицарство - духовно постане Україна. Сьогодні нам належить продовжити велику місію козацтва. Козаки знову мають стати захисниками честі й гідності України, її традицій, її культури. Загальновідомо, що поглиблення і примноження козацько-лицарських традицій в сучасних умовах сприятиме нарощенню зусиль державотворчого спрямування, піднесення духовності як кожної особистості зокрема, так і всього народу, суспільства в цілому.
    В запропонованій збірці представлено основні документи (державні та козацтва), що регламентують роботу громадських організацій цього спрямування. Сподіваємось, що вона надасть практичну допомогу у справі створення і налагодження роботи козацьких осередків та громад, козацько-лицарських навчальних закладів.

12

   Щербак В. Українське козацтво: формування соціального стану : друга половина ХV – середина ХVII ст. / Віталій Щербак. – Київ : КМ Академія, 2000. – 300 с. 

 

   У монографії досліджується проблема формування українського козацтва як соціального стану. Аналізуються правові, економічні та духовні основи становлення козацької верстви. Конкретизовано етнічний склад та чисельність козацтва напередодні Національно-визвольної війни, висвітлено процес долучення його світоглядних засад до ґенези національної свідомості українців.
          Для науковців, викладачів і студентів вузів, усіх, хто цікавиться історичним минулим України.

13

   Славутич Я.  Слово про Запорозьку Січ : вірші, поема / Яр Славутич. – Дніпропетровськ : Січ, 1991. – 31 с. 

 

   До книги українського науковця і письменника, який живе у Канаді, увійшли вірші та поеми, присвячені героїчному минулому нашого народу, подвигам запорізьких козаків.

14

   Чайковський А. Богданко ; За сестрою ; Козацька помста / Андрій Чайковський. – Київ : Знання, 2016. – 255 с. – (Скарби). 

 

   До збірки входять історичні твори А. Чайковського (1857—1935) “Богданко”, “За сестрою” та “Козацька помста”, в яких зображено героїчну боротьбу українського козацтва із зовнішніми ворогами. Письменник знаходить захоплюючі пригодницькі сюжети, правдиво показує козацькі звичаї, військову тактику, змальовує переконливі образи сміливих і мужніх українців, які, долаючи численні труднощі й небезпеки, самовіддано захищають рідну землю і свій народ. А. Чайковський привертає увагу читачів до таких високих якостей своїх героїв, як людяність, порядність, милосердя, щирість. Ці твори зберігають свою актуальність і сьогодні.

 

Огляд підготувала І. В. Беновська

жовтень 2022 р., 14 джерел

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Ресурси ТНПУ

Міністерство освіти і науки України

Разумков центр

Бібліографічні бази доступні з мережі ТНПУ

Наукометрія

Партнери

Ми в соціальних мережах