Корифеї тернопільської сцени
(до Міжнародного дня театру)

 

   1 Театр – особливий і прекрасний світ. У ньому все надзвичайне. Перебуваючи у театрі, ми бачимо декорації, намальовані художником і виготовлені в театральних майстернях. На сцені – надзвичайні люди, котрі не існують у повсякденному житті: їх придумав драматург, а зіграли актори. Та, дивлячись на сцену, забуваєш про все: про декорації, освітлення, акторів – тут поринаєш у зовсім інший світ, той, що існує лише на сцені, стаєш свідком чудового процесу, коли літературний твір оживає у сценічних образах. Події у театрі відбуваються і розвиваються на твоїх очах – ти ніби сам береш у них участь, знайомишся з персонажами п’єси, співчуваєш горю і радієш щастю одних, обурюєшся поведінкою інших. Театр вчить бачити прекрасне в житті та людях.

   Уперше свою діяльність професійний західноукраїнський театр товариства «Бесіда» почав 29 березня 1864. Він показав десятки вистав у Львові, Перемишлі, Коломиї, Станіславі, Самборі та Чернівцях і на 15-му місяці свого існування прибув на Тернопільщину.
   Так безсмертна опера «Наталка Полтавка» І. Котляревського стала першою постановкою професійного театру в Тернополі. Вистава справила сильне враження на глядачів. Зал був переповнений міщанами, інтелігенцією. Були селяни з близьких сіл. З успіхом пройшли тоді вистави п’єс Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці», «Маруся» (інсценізація повісті), «Щира любов», а також постановка драми Ю. Коженьовського «Верховинці»
   Директором галицького театру товариства «Бесіда» був запрошений Марко Кропивницький. Він розпочав своюдіяльністьу квітні 1875 р. в Тернополі. Тут було поставлено спектаклі: «Заздрісна жінка», «Бувальщина», «Шельменко-денщик», «Наталка Полтавка» та інші.
   Перша роль, в якій Кропивницький виступив на тернопільській сцені, був сотник Кичатий («Назар Стодоля» Т. Шевченка), а в повторній виставі він створив образ Назара. Сучасник цих подій у культурному житті міста Євген Олесницький відбив у своїх спогадах враження глядачів від гри «великого артиста»
   Після Кропивницького, через 30 років, на Тернопільщині побували з гастролями у складі того ж таки театру товариства «Українська бесіда», видатний актор-режисер Микола Садовський та окраса української сцени – Марія Заньковецька. Перше знайомство Садовського зі сценою галицького театру відбулося в Тернополі. Марія Заньковецька виступила на тернопільській сцені (у приміщенні теперішньої обласної філармонії) в ролі Марини у «Батьковій казці» Карпенка-Карого. Талановита гра Заньковецької і Садовського піднесла творчий рівень західноукраїнського театру. Їх виступи були для галицьких акторів взірцем, зразком психологічного розкриття образу, народності і простоти. М. Заньковецька пильно стежила за роботою молодих галицьких акторів К. Рубчакової, Ф. Лопатинської, Г. Юрчакової, які пізніше принесли славу українській сцені.
   Спадкоємцем і продовжувачем традиції театру «Бесіди» були «Тернопільські театральні вечори» (1915–1917 рр.). Вони виникли внаслідок тимчасової ліквідації театру «Бесіди» під час гастролей у Борщові в перші дні російсько-австрійської війни 1914 р. Саме тоді частина чоловічого складу була мобілізована до австрійської армії, а група акторів опинилася у Львові, де в 1916 р. відновили театр «Бесіди» (очолюваний В. Коссаком, К. Рубчаковою); а ті актори, що залишилися на Тернопільщині, зайнятій російською армією (Л. Курбас, М. Бенцаль, Т. Бенцалева, Ф. Лопатинська, Г. Юрчакова, І. Рубчак, а з весни 1917 р. С. Стадникова і А. Осиповичева), стали ядром новоствореної Л. Курбасом трупи в Тернополі. Цьому сприяла і наявність у Тернополі театрально-видовищних приміщень. Був тут досить просторий зал зі сценою на першому поверсі «замкового палацу», збудованого в кінці XVIII ст. (знищений війною 1944 р., стояв над озером біля сучасної будівлі замку). У ньому з 1865 р. відбувалися вистави театру «Бесіди», аматорів міста та концерти. Приваблював міщан актовий зал зі сценою у будинку спортивно-культурного товариства «Сокіл» (збудований 1893 р. сьогодні кінотеатр їм. І. Франка, з деякою реконструкцією фойє). Удень у ньому відбувалися гімнастичні вправи гімназистів та спортивні огляди-вечори, а ввечері – вистави мандрівних театрів або концерти. Театрально-концертний зал був і в приміщенні будинку «Міщанського братства». На початку XX ст. більшість театральних вистав відбувалися в залах «Сокола» та «Міщанського братства».
   На запрошення Курбаса до Тернополя прибули професійні актори Теодозія Бенцалева (жила тоді з чоловіком у підміському селі Довжанка), Ганна Юрчакова з Теребовлі, дещо пізніше – відома співачка Філомена Лопатинська із сином Фаустом з Копичинець.
   Тернопільські аматори Я. Бортник, В. Калин, Т. Демчук, С. Зубрицький, Т. Ковальський, Ольга Волинець, Софія Брояківська, Марія Кромпівна, Марія Калинівна та інші. Спочатку колектив складався із шести професіоналів, п’ятнадцяти аматорів і оркестру під управою І. Акермана. Почалася багатогранна праця. Курбас не поспішав, готовив прем’єру «Наталки Полтавки» на професійному рівні. Приміщення «Сокола» і «Міщанського братства», що мали сцени, були зайняті російськими військовими. Довелось використовувати сцену кінотеатрів. Був організований з молоді симфонічний оркестр під керівництвом Й. Бамволі. «Наталку Полтавку» для відкриття театру Лесь Курбас взяв не випадково. По-перше, вона була символічною як безсмертна праматір української драматургії. По-друге, як музична вистава з участю обдарованих співачок М. Коссак-Чернявської, Ф. Лопатинської, Т. Бенцалевої мала сподобатися всім, навіть запрошеному «воєнному начальству» царської армії. З цією ж метою вдумливо була випущена афіша прем’єри, в якій підкреслювались участь «видатних артистів» і дозвіл військових властей, що заохочувало до театру і цивільне населення в умовах «комендантської години». Військові пости були повідомлені, що квитки на виставу треба вважати перепусткою для громадян, що повертаються додому в пізній час.
   Вистава пройшла з великим успіхом 18 жовтня 1915 року. Її побачили також солдати й офіцери царської армії, серед яких було чимало українців. Це був перший крок Леся Курбаса на шляху долання численних заборон російських царських властей. На кожну наступну виставу потрібно було брати дозвіл у «воєнного цензора», спочатку афіші друкувалися тільки російською мовою. Пропозицію Л. Курбаса назвати трупу «Тернопільський український театр» було категорично відкинуто, аж після кількох звернень цензор дозволив назвати «Тернопільські театральні вечори».
   Над наступною прем’єрою «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Старицького Л. Курбас працював разом з М. Бенцалем. Курбас блискуче зіграв роль парубка Хоми, «показав на сцені підлість, жорстокість себелюбство і лицемірство персонажа». Ролі Марусі і Гриця виконували Коссак-Чернявська і М. Бенцаль, а Калинівна грала Дарину, Т. Бенцалева – Вустю. Щиру симпатію у глядачів викликали «сценічні дуети» Курбаса і Бенцаля – Дранко і Кукса з вистави «Пошились в дурні» та Скорик і Стецько у «Сватанні на Гончарівці». Лесь Курбас протягом піврічної праці як директор і режисер «Тернопільських театральних вечорів» поставив «Наталку Полтавку», «Циганку Азу» М. Старицького, «Дай серцю волю, заведе неволю» М. Кропивницького, «Хмари» О. Суходольського, «Нещасне кохання» Л. Манька, «Шибеник» А. Коцебу, «Медведя» А. Чехова. В архіві Тернопільської області в документах «Повітового управління» збереглися фінансові документи, які свідчать про те, як «військова адміністрація Тернополя» 1916 року стягувала податок з культурно-видовищних закладів.
   Зі своїми акторами, особливо молодими, недавніми гімназистами і студентами, Курбас працював дуже багато і ретельно. Серед них виявив чимало сценічно обдарованих людей. Насамперед виділявся здібний Володимир Калин, який вдало зіграв парубка Дем’яна («Зимовий вечір»), Карпа («Суєта»), Андрія («Хмари»), Альфонса («Шибеник»). Щасливе майбутнє пророкували глядачі молодим Фаусту Лопатинському (зарекомендував себе талановитою грою у ролях Михайла Барильченка («Суєта»), Дмитра («Ой не ходи, Грицю») та Януарію Бортнику (грав характерні ролі). Так під вправною рукою режисера Курбаса зростали його учні, відомі пізніше митці української сцени – Калин, Бортник, Лопатинський, Демчук та Сеньків. Окремі з них збагатили згодом сцену «Нового Львівського театру», деякі працювали у драмгуртках аматорів Тернополя 20-х років. Про працю Леся Курбаса у «Театральних вечорах» розповів згодом у своїх спогадах їх учасник Теофіль Демчук. Ось уривки з них. «...Особливо піклувався Курбас про «молодий нарибок», багато працював з окремими товаришами не тільки над ролями, але й над їхньою загальною культурою, надихаючи своєю невсипущою працею весь колектив. Тому то під Новий рік ми зложили йому новорічне побажання, заспівали щедрівку «Ходив, походив місяць по небу» (з п’єси «Ой не ходи, Грицю...») і подарували срібний годинник. Курбас був дуже зворушений і гаряче дякував нам. ... А яка була режисерська робота Курбаса? На першій репетиції він знайомив акторів з авторами п’єси, з епохою, на фоні якої відбувається дія, із суспільними умовами, персонажами твору, накреслював їхні характеристики, звертав увагу на грим, одяг тощо і лише потім розподіляв ролі ...Любов до рідного театру, піклування про художній рівень вистав, пошана до авторського тексту, боротьба зі штампами й неприродністю гри, застосування новітніх сценічних засобів – такі характерні ознаки постановок режисера». Лесь Курбас вже тоді виношував задуми створення свого нового театру, він глибоко усвідомлював, що це він зможе реалізувати тільки в Києві, спираючись на випускників музично-драматичної школи М. Лисенка та інших закладів. 28 березня 1916 року Лесь Курбас виїхав до Києва, до театру М. Садовського. Директорство і режисуру «Тернопільських театральних вечорів» він передав М. Бенцалю. Цей мистецький колектив був уже сформований, повний ентузіазму, мав вироблену чітку систему праці й з легкої руки Курбаса, за твердженням актора Т. Демчука, у 1916–1917 рр. театр домігся значних успіхів. «Леся Курбаса, – згадує Мар’ян Крушельницький, – я вже не застав у «Тернопільських театральних вечорах», але сліди праці цього талановитого режисера відчувались ще довго у нашій трупі. Курбас за своє коротке перебування навчив усіх працювати. Дав зрозуміти, що тільки працею актора, великою, наполегливою, можна досягти вершин театрального мистецтва. Його завжди згадували всі добрим словом.

 

Інформаційно-бібліографічний відділ
Бібліографічний огляд літератури

 

1

   Давидова І. Ярослав Геляс / І. Давидова. – Київ : Мистецтво, 1986. – 157 с. – (Майстри сцени та екрану)

 

   Нарис розповідає про творчий шлях Я Геляса, народного артиста України, актора театру і кіно, головного режисера, Тернопільського і Закарпатського театрів, вихованця Й. Стадника та М. Крушельницького, першого Гамлета і Чацького на сцені українського театру. В ньому показано життєві й естетичні коріння мистецтва Я. Т. Геляса, джерела його театральних поглядів і художніх принципів.

2

   Павло Загребельний у спогадах сучасників / ред.-упоряд.: Х. Мельничук, Б. Мельничук. – Тернопіль : Лілея, 1998. –160 с.


   У цій книзі зібрані спогади про актора, режисера і педагога, народного артиста України, професо Павла Івановича Загребельного (1934–1997), який у 1974–1987 роках був, головним режиссером Тернопільського драматичного театру і зробив вагомий внесок у розвиток театрального мистецва Тернополя.

3

   Богомолець-Лазурська Н. М. Життя Марії Заньковецької / Н. М. Богомолець-Лазурська. – Київ : Держ. вид-во образотворчого мистецтва і муз. літ. УРСР, 1961. – 67 с.


   Ця книга живою доступною мовою розповідає про життя геніальної української артистки Марії Костянтинівни Заньковецької, розкриває багато маловідомих фактів її біографії. Спогади Богомолець-Лазурської – близького друга Заньковецької – цікаві ще й тим, що їх читала і схвально про них відзивалася сама Марія Костянтинівна, отже по суті вони є авторизованим нарисом її життя і творчості.

4

   Пільгук І. Марія Заньковецька : роман / І. Пільгук. – Київ : Рад. письменник, 1978. – 331 с.


   У романі Івана Пільгука висвітлюється життя і творчий шлях Марії Заньковецької – першої народної артистки України. Твір подає широку картину дореволюційної дійсності, боротьбу передової інтелігенції за нове, вільне від соціального і національного гноблення суспільство. Утвердження духовної величі й моральної вищості людини, яка віддає усі сили на благо рідної Вітчизни, – провідний пафос роману.

5

   Бобошко Ю. М. Режисер Лесь Курбас / Ю. М. Бобошко. – Київ : Мистецтво, 1987. – 197 с.


   У книжці розповідається про творчий шлях видатного українського режисера, актора, теоретика театру, педагога, діяча літератури і мистецтва О. С. Курбаса – одного з основоположників і організаторів театру на Україні. Він увійшов в історію вітчизняної культури як художній керівник, організатор і натхненник Молодого та Київського драматичного театрів, а також театру «Березіль», його теоретичні погляди не втратили своєї актуальності та значення до нашого часу.

6

   Лесь Курбас у театральній діяльності, в оцінках сучасників, - документи / заг. ред., передм. і прим. В. Ревуцького ; упоряд. О. Зінкевич. – Торонто : Смолоскип, 1989. – 1026 с.


   У виданні зібрано всі основні статті й листи Курбаса, що були опубліковані в Україні в 1917–1932 роках, і всі важливіші статті про його театральну діяльність, про «Молодий театр», «Кийдрамте» і «Березіль». Сюди не додано всього кілька статтей, що їх видрукувано в Україні в кількох періодичних газетах, які на Заході досі недоступні. Зате видавництву передано з України: фотокопії 2-ої частини статті Хвильового про п'єсу «Золоте черево»; фотокопію виписок із щоденника Курбаса, що їх зробив проф. М. Верхацький, (уривки з них були опубліковані в журналі «Україна»); а крім цього, звіт Курбаса з його поїздок до Харкова і Москви 1926 року. У передрукованих матеріялах видавництво впровадило мінімальні, але конечні, мовні виправки і вжито в цілому збірнику правопис Г. Голоскевича з 1929 року. Збірник «Лесь Курбас» відкривається великою статтею проф. Валеріяна Ревуцького.

7

   Волицька, І. В. Театральна юність Леся Курбаса : проблема формування творчої особистості / І. В. Волицька. – Львів : Інститут народознавства НАН України, 1995. – 152 с.


   У монографії досліджується маловивчепа проблема формування творчої особистості видатного режисера-реформатора українського театру Леся Курбаса. Розглядається період навчання у Віденському та Львівському університетах па тлі європейських театральних пошуків початку XX ст., участь в аматорських театрах, а також професійна акторська діяльність в театрі товариства «Руська бесіда».

8

   Русанов В. Н. Мар'ян Крушельницький : біографічна повість / В. Н. Русанов. – Київ : Молодь, 1985. – 167 с. – (Сер. біогр. творів "Уславлені імена" ; Вип. 65).


   Книга присвячена життю і творчості видатного українського драматичного актора, режисера і театрального діяча, народного артиста Мар'яна Михайловича Крушельницького.

9

   Медведик П. К. Катерина Рубчакова / П. К. Медведик. – Київ : Мистецтво, 1989. – 104 с. – (Майстри сцени та екрана).


   Нарис розповідає про життя і творчість видатної української драматичної та оперної артистки кінця XIX – початку XX століття Катерини Рубчакової (1881–1919). Автор змальовує її постать на тлі театрального життя Західної України, зокрема в складі трупи театру товариства «Руська бесіда» (1896–1918), розповідає про маловідомі епізоди праці колективів Чернівецького українського театру (1918–1919) та Нового Львівського театру (1919), в яких працювала К. Рубчакова.

10

   Ревуцький, В. Нескорені березільці Йосип Гірняк і Олімпія Добровольська / В. Ревуцький. – Нью-Йорк : Слово, 1985. – 201 с.


   Книга, в якій автор використовує лише архв акторів Й. Гіняка (нашого земляка, актора, режисера, педагога. ) та О. Добровольської, присвячена театральному життю в еміграції. Доля завела мистецьке подружжя на чужину: Австрія, Німеччина (1944–1949). Тут вони продовжували мистецьку роботу. Організували український театр-студію, (1946), де було здійсно постановку 306 вистав. Серед них “Гайдамаки” Т. Шевченка, “Слуга двох панів” К. Гольдоні, “Оргія” Лесі Українки, “Зайві люди” М. Хвильового. Діяльність театру-студії залишила великий слід в історії українського театру.

Підготувала Н. В. Галіцька
березень 2020 р., 10 джерел

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Ресурси ТНПУ

Міністерство освіти і науки України

Бібліографічні бази доступні з мережі ТНПУ

Наукометрія

Ми в соціальних мережах