13Літописи - самобутнє явище давньої української літератури

    Епоха бароко — цікавий період в літературному процесі. Насправді, цей стиль близький нам за духом, окремі елементи барокової літератури ми можемо зустріти навіть в сучасній українській літературі! Українське бароко виникає на рубежі XVI–XVII століть і розвивається протягом двох віків. Це доба величних концепцій, що творили мистецькі форми, які мали б підносити людину з буднів життя до сфери високих, незбагненних переживань.

 

Літописи як явище українського літературного бароко
(літописи Самовидця, Самійла Величка, Григорія Граб’янки)

  Визначне місце в історії української літератури від давнини до сьогодні посідає письменництво XVII–XVIII ст. Для характеристики літературної спадщини XVII–XVIII ст. історики літератури вживають поняття «стиль бароко». Перші риси барокового стилю в українській літературі почали з'являтися ще наприкінці XVI ст. Тривалий час вважалося, що риси барокового стилю характеризували лише мистецтво і літературу Західної Європи. Пізніше почали говорити й про українське бароко. Бароко — літературний і загально-мистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI—XVIII століть. Поетика літературного бароко поєднує різнорідні, протилежні елементи й форми. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому християнські та язичницькі елементи. Таке поєднання "непоєднанного" і стає однією з найхарактерніших барокових рис. Типовими рисами бароко є також інакомовність і ускладненість. До того ж, від твору вимагалася багатоплановість щодо можливості різних його тлумачень.
  Справжнє ж літописне бароко починається з літопису Григорія Граб’янки, порівняно з іншими літературними жанрами постає воно досить пізно. Бароко в літописі Граб’янки починається з просторого типового заголовка, де подано тему, хронологічні межі, джерела, названо автора, рік написання. Книгу розкладено на розділи, що звуться тут сказаннями, цитуються вірші, вживається діалогічний спосіб письма, даються переліки полковників; після сказань іде оповідь про гетьманства, вставляються оповідання про певні події, інколи вони подаються у формі повісті.
  Самійло Величко, твір якого є найбільш вивершеною, найкласичнішою, можна сказати, пам’яткою літописного бароко, пояснює пізній розвиток цього жанру в нашій літературі досить виразно. Таким чином, стилістика літописів до епохи бароко відзначалася сухим інформаційним стилем: короткими беземоційними реченням, хронікальністю викладу, униканням словесних прикрас, адже на смисловому рівні домінував фактаж без осмислення подій. Літопис С. Величка є вершиною українського барокового літописання. Ні до нього, ані після ніхто не витворював таке складне, мозаїчне, взірцеве щодо дотримання літературного стилю бароко полотно з усіма належними йому компонентами, адже універсальність його визначається не тільки темами опису, а й структурно. Одне слово, пам’ятка, яка не має собі рівних у тогочасній українській літературі, адже все в ній взаємопов’язано, сплетено, як цього й вимагав тодішній літературний стиль, химерно й вигадливо, з масою докладної інформації, поєднанням картин, описів, документів, художніх вставок, переказів, травестій, творів сучасників. Цікавий факт: крім книжок, С. Величко збирав рукописи і був, певне, гарячим аматором цієї справи. Його колекція, вкладена в літопис, дає нам змогу частково пізнати її. Збирає він документи, незалежно в копіях чи в оригіналі, вірші, козацькі хроніки і записи, мав свого часу в руках козацький діаріуш, але зробив з нього тільки виписки, про що згодом шкодував.
  Літопис козацького канцеляриста Самійла Васильовича Величка – найбільший за обсягом історичний твір свого часу, надрукований у Києві 1848–1864 рр. Унікальність цього наймонументальнішого твору історико-мемуарної прози ХУІІ–ХУІН ст. полягає в тому , що це не тільки літопис (так умовно назвали його перші видавці), а й історичний, публіцистичний і художній твір. Разом з Літописом Самовидця, Літописом Григорія Граб’янки, "Історією Русів" Величків твір входить у корпус козацької історіоґрафії.
  В основу своєї поетики автор кладе не формальну наслідуваність творові чи творам попередників, а традицію національного літопису, яку закладено ще в літописанні Київської держави. За жанром це не хроніка, не літописна повість, ані сказання, а таки літопис, розкладений по літах. Загалом можна сказати, що літопис Самовидця найменш бароковий з усіх українських літописів; цікаво, що і він творився в часи особливо ускладненого поетичного бароко, що, як бачимо, цілком на творі не позначилося.

 

Бібліографічний огляд літератури

 

Збірник Козацьких літописів : Густиський. Самійла Величка. Грабянки / упоряд. та переклад: В. Крекотень, В. Шевчук, Р. Іванченко. – К. : Дніпро, 2006. – 976 с. 

 

  Цей збірник – унікальний корпус козацької історіографії.
  До нього входять: літопис Самійла Величка – наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози ХVІІ–ХVІІІ ст. у двох томах. Перший том охоплює події 1648–1659 рр. на Україні. Другий продовжує опис подій і закінчується 1700 р.; Літопис Граб’янки – розповідь про походи та битви козацькі ХVІ–ХVІІІ ст.
  Видання універсальне. Воно придатне як для наукової роботи, так і для шанувальників рідної історії та культури.

Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; підгот. Я. І. Дзира. – К. : Наук. думка, 1971. – 207 с. – (Джерела з історії України). 

 

  Літопис Самовидця – одна з найвидатніших пам’яток і одне з найдостовірніших історичних джерел ХVІІ ст., самобутня й оригінальна пам’ятка української мови та літератури. Як історичне джерело, написане очевидцем, літопис містить цінні фактичні відомості з історії українського, білоруського, російського, польського та інших народів другої половини ХVІІ ст.. Багато з цих відомостей мають унікальний характер.
  Видання розраховане на істориків, філологів, етнографів, викладачів та студентів, вузів, учителів і широке коло читачів.

Ісіченко, І. (Архиєпископ). Історія української літератури: епоха Бароко (ХVII–XVIII cт.) : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Ігор Ісіченко. – Львів ; К. ; Х. : Святогорець, 2011. – 568 с. 

  Посібник присвячений розглядові українського літературного життя ранньомодерної доби, виокремленої професором Дмитром Чижевським як доба бароко. Ідучи за програмою університетського курсу історії української літератури, книга систематизує текстовий масив XVII–XVIII ст. відповідно до жанрової структури, в доступній для студентів формі пропонує фаховий аналіз найвідоміших писемних пам’яток цієї доби. Автор нагадує універсальні ознаки стилю бароко та приділяє увагу самобутності його українського різновиду.
  Видання призначене для студентів філологічних факультетів вищих навчальних закладів, учителів української мови та літератури, усіх, хто цікавиться національною минувшиною.

Слово многоцінне : хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина XV–XVIII) та в епоху Бароко (кінець XVI–XVIII століття) : в 4 кн. Кн. 1 : Література епохи Ренесансу (друга половина XV–XVI століття). Література Раннього Бароко (80-ті роки XVI століття – 1632 рік) / упоряд.: В. Шевчук, В. Яременко. – К. : Аконіт, 2006. – 800 с.

 

  Україна ще ніколи не мала такого корпусу стародавніх текстів, доступних для вжитку шкільної і вузівської молоді, найширшого загалу читачів. І все ж упорядники укладали не антологію, а хрестоматію, тому прагнули подавати доробок автора не одним-двома творами, а якнайповніше. Так, читач має можливість ознайомитись з повним текстом поетики Митрофана Довгалевського "Сад поетичний", Климентієм Зіновіївим. Широко описано про Івана Величковського, Лазара Барановича, Дмитра Туптала, Герасима Смотрицького, Памво Беринду та ін. Вперше подано фрагмент поетики Феофана Прокоповича. Видання представляє спадщину двох культурно-історичних епох — Ренесансу і Бароко.

   

Слово многоцінне : хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина XV–XVIII) та в епоху Бароко (кінець XVI–XVIII століття) : в 4 кн. Кн. 2 : Література високого Бароко (1632–1709 рік)/упоряд.: В. Шевчук, В. Яременко. – К. : Аконіт, 2006. – 800 с.

 

  Друга книга знайомить читача з літературою високого (розвиненого) бароко (1632–1709). Зокрема творами Дмитра Чижевського, Петра Могили, Сафронія Почаського, Пилипа Орлика, Данила Братковського, Григорія Вишньовського, Антонія Радивиловського та ін.

   

Слово многоцінне : хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина XV–XVIII) та в епоху Бароко (кінець XVI–XVIII століття) : в 4 кн. Кн. 3 : Література високого Бароко (1632–1709 рік)/упоряд.: В. Шевчук, В. Яременко. – К. : Аконіт, 2006. – 800 с.

 

  У третій книзі представлено огляд літератури другої половини ХVІІ – початку ХVІІІ століть Валерія Шевчука, Івана Величковського, Івана Мазепи, Дмитра Туптала; антологію героїчної книжної поезії ХVІ – ХVІІІ століть Василя Яременка, Мартина Пашковського, Івана Домбровського, Касіяна Саковича, Григорія Сковороди; антологію любовної поезії ХVІ–ХVІІІ століть Григорія Граб’янки, Онуфрія, Симона Зиморовича, Василя Яременка, Симона Симоніда та ін.

   

Слово многоцінне : хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина XV–XVIII) та в епоху Бароко (кінець XVI–XVIII століття) : в 4 кн. Кн. 4 : Література пізнього Бароко (1709–1798 рік) / упоряд.: В. Шевчук, В. Яременко. – К. : Аконіт, 2006. – 800 с. 

 

  У четвертій книзі розглянуто літературу 1709–1798 років Варлаама Новицького, Феофана Прокоповича, Самійла Величка, Івана Максимовича, Валерія Шевчука, Йоасафа Горленка. А також поезію мандрованих дяків, бурлескну поезію, соціально-політичну сатиру ХVІІІ століття Інока Яківа, Іринея Фальківського, Василя Довговича.

   

Соболь, В. О. Літопис Самійла Величка як явище українського літературного бароко / В. О. Соболь. – Донецьк : МП "Отечество", 1996. – 336 с. 

 

  Найфундаментальніший твір козацького літописання ХVІІ–ХVІІІ століть – Літопис Самійла Васильовича Величка вперше досліджується як явище українського літературного бароко.
  Цей твір складається з чотирьох томів. Перший том містить відомості про Визвольну війну 1648–1654 рр., другий і третій розповідають про провідні післявоєнні події й події після смерті Хмельницького, четвертий том містить додатки. Перша частина Літопису, вважають дослідники, написана рукою самого Величка. Друга частина рукопису відрізняється від першої, її написано різними почерками, бо автор утратив зір і далі рукопис, на думку вчених, переписували учні літописця. Було їх четверо, в усіх почерки нерозбірливі, трапляється чимало помилок та правок.
  Монографія розрахована на широке коло літературознавців, студентів, аспірантів, учителів шкіл, гімназій, ліцеїв, викладачів вузів, на всіх, хто цікавиться давньою україністикою, кого приваблює дивосвіт барокової історіографії.
   

Українське літературне барокко : збірник наукових праць/за ред. О. В. Мишанича. – К. : Наукова думка, 1987. – 304 с. 

 

  У збірнику висвітлюються проблеми українського літературного бароко у зв’язку з ідейно-художнім розвитком української літератури XVІІ–ХVІІІ ст.. Розглядаються особливості бароко в поетичних, прозових, драматичних творах, а також взаємодія літератури бароко з музичним та образотворчим мистецтвом.

 

Ушкалов, Л. Від бароко до постмодерну : есеї / Леонід Ушкалов. – К. : Грані-Т, 2011. – 552 с. – (De profundis). 

 

   "У цій книзі подані есеї, присвячені українській літературі XVII–XX століть, зокрема творчості Мелетія Смотрицького, Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Григорія Квітки-Основ’яненка, Павла Тичини, Максима Рильського та інших письменників-класиків.
Автор порушує цілу низку питань – від концепту самопізнання до естетики романтизму. Та про що б він не писав, українська література від давнини до сьогодні постає в його викладі цікавою, барвистою і глибокою."

Ушкалов, Л. В. Світ українського барокко : філологічні етюди/ Л. В. Ушкалов. – Харків : Око, 1994. – 112 с.

  Книга містить у собі декілька студій над ейдологією та риторикою української барокової літератури. Автор намагається підійти до своєрідної образно-знакової системи бароко, зокрема українського, як до одного з шляхів висвітлення історико-філософського дискурсу епохи. Українські барокові автори, розвиваючи та поглиблюючи цей стиль, відкривали нову сторінку національної літератури. Серед них такі славетні імена, як Петро Могила, Інокентій Гізель, Лазар Баранович, Іонанікій Галятовський, Теодор Прокопович, Стефан Яворський, Георгій Кониський, Григорій Сковорода.

   

Чижевський, Д. Бароко : [українська література 17–18 ст.]/ Дмитро Чижевський // Історія української літератури/ Д. І. Чижевський. – К. : Академія, 2008. – С. 273–345. – (Альма-матер).

 

  Нарис містить інформацію про масштабне дослідження літературного бароко в Україні, яке увійшло в науку лише після Першої світової війни.
  Публікація адресована для студентів, викладачів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення та розвитку української літератури.

 

 Огляд підготувала Папай М. Л.

Додати коментар


Захисний код
Оновити