Кожного ранку йдемо повз погруддя
Людини визначної – Гнатюка.
Душею він тяжів до простолюддя
У статусі фольклору збирача.

Цікавився Гнатюк народознавством
Із років п’ять. Казками, зокрема.
Чужим для нього було марнославство,
Хоч це тепер й в той час – не дивина.

Про Гнатюка роботу титанічну
Багато свідчать томників та праць.
Вивчаючи історію етнічну,
Прославивсь в Україні як збирач

Скарбів, перлин народних в пісні й слові,
Легенді, казці, загадці та грі…
Тернопільщина вдячна Гнатюкові
За те, що народивсь на цій землі,

Яку возніс діяльністю своєю!
Підніс народну творчість до вершин
Таких, що світ захоплюється нею!
Гнатюк – Землі Тернопільської Син!!!

Ім’я Людини мудрої цієї
Наш славний носить виш – ТНПУ!
Люди, що несуть світло, – Прометеї!
Ця місія належить й Гнатюку.

Повз постамент проходим вже роками.
Та чи звертав увагу хтось на те,
Як науковець бережно руками
Всю спадщину духовну береже?!

Бронзові руки КНИГУ обіймають,
Де зібрано народні надбання.
А пильні очі світу промовляють:
– Живіть по правді й мудрості, як я!

На жаль, прожити довелося мало.
55 відведено всього.
У жовтні Володимира не стало.
Дощем осіннім плакало село.

Прощався Львів. У телеграмах світу
Надходили родині співчуття.
Потім дорогу, пам’яттю зігріту,
У Велеснів протопчуть, до села,

В якому наш куратор народився.
Як фольклорист й етнограф формувавсь.
ЛЮДИНОЮ спочатку БУТИ вчився.
І НЕЮ в людській пам’яті зоставсь!!!