150px Гавдида Іван Михайлович   12 жовтня 2016 року на географічному факультеті в аудиторії №156 відбувся вечір пам′яті Івана Гавдиди – українського громадсько-політичного діяча, педагога, випускника природничого факультету ТДПІ 1990 року.
   Ініціатором дійства були викладачі географічного факультету. Наукова бібліотека представила виставку літератури «Служінню Нації, ідеї своє життя він присвятив».
   На захід були запрошені люди, які безпосередньо навчались з Іваном, особисто знали його і мали спільні з ним політичні погляди, зокрема: Олег Вітвіцький (український педагог, публіцист, історик та громадський діяч) та Оксана Самбара (вчитель географії Тернопільської Української гімназії ім. І. Франка).

 

   Зі вступним словом про Івана Гавдиду, який навчався в педагогічному інституті (1983 – 1990) (входять 2 роки служби в рядах Радянської Армії)) і якому 20 вересня 2016 року мало б виповнитись 50 років, виступив Дітчук Ігор Львович, голова Тернопільського відділу Українського Географічного товариства, викладач кафедри географії та методики її навчання.
  Декан географічного факультету Андрій Васильович Кузишин привітав всіх присутніх, наголошуючи на необхідності проведення такого роду акцій.
  До глибини душі усіх присутніх сколихнув виступ-спогад Олега Вітвіцького (випускника історичного факультету), для якого Іван Гавдида був Другом, наставником, побратимом, тією Людиною, яка, за словами самого виступаючого, залишила найяскравіший слід у його молодечих пошуках Правди.
   Словами Василя Симоненка «Він жив. Він живе» Олег виявив своє непримирення з думкою, що Івана вже немає серед нас, наголошуючи на тій колосальній роботі з молоддю, яку проводив його Побратим.
   На завершення він запропонував залу послухати відеозапис пісні «Провіднику» (сл. і муз. Олега Вітвіцького).
  Вчитель-методист Тернопільської гімназії ім. І. Франка Оксана Сампара поділилася спогадами про колегу по товариству “Вертеп”.
  Подвижницький шлях Гавдиди висвітлили віршованими рядками Ольга Шанайда та Зіновія Ірик (співробітники Наукової бібліотеки).
   Загалом, у залі панувала атмосфера якогось піднесення, гордості та чистоти, наче говорилось про людину не в минулому часі, а про того, хто продовжує перебувати серед нас.
   Для присутніх стрілецькі пісні виконала магістранта географічного факультету Оксана Качмарська, а Наталія Горохівська і Микола Мізик (студенти 2 курсу географічного факультету) піднесли настрій сучасними патріотичними піснями.
   Хочеться вірити, що спогади, розповіді про Івана Гавдиду нікого із присутніх не залишили байдужим, оскільки вклад цієї людини для виховання молоді у дусі патріотизму і любові до рідної землі та становлення української державності – НЕОЦІНЕННИЙ!

 

Світлій пам’яті Івана Гавдиди

 

Система кращих забирає.

Боїться їх правдивих слів.
Але, при тому, забуває,
Що є страшніша зброя – гнів,

Не стало батька, чоловіка.

Синочка втратили батьки.
А однодумці нову віху
В історії розпочали.

Який в серцях простого люду

Вирує, мов гірська вода.
Хто Божого боїться суду, –
В тенета не ввійде гріха.

Та справа, за яку, по суті,
Своє життя герой віддав, –
Продовжується! Не забути
Івана кожен обіцяв,

Та не про вбивць ітиме мова.

Залишмо їх на Божий суд.
ІВАН ГАВДИДА – майстер слова,
Що мав великий вплив на люд.

Хто з ним знайомий особисто.
Для кого він авторитет.
Педагогічним тактом, хистом
Він володів. Знав свій предмет.

Він гуртував довкола себе

Активну молодь, юнаків.
І відчував підтримку Неба.
Свою Голгофу розумів.

Закінчив наш педагогічний.

У рідній школі викладав.
Учитель був непересічний.
Багато дуже працював.

Знамено хресне ніс смиренно,
Без нарікання та журби.
Він мав уже напевне в генах
До Правди хист, до боротьби.

Не мав він почестей, високих
Посад, достатку та чинів.
Була любов в очах глибоких.
І погляд мудрістю яснів.

Служінню Нації, ідеї
Своє життя він присвятив. …
У інших будуть ювілеї, –
До сорока він не дожив.

Був гідним націоналістом.
Політик, – не політикан.
Як повз людей проходив містом, –
То вислуховував краян.

У 36, доволі рано,
У інший вимір відійшов.
Ятритимуть ще довго рани,
Холонутиме в серці кров

Вирішував й простих проблеми.
За Україну вболівав.
«Народ», «держава», «воля» – теми,
З якими часто виступав

В знайомих, друзів та родини.
Знов риторичне: «йдуть чому
Найкращі з титулом Людини
І оптимісти по життю?»

Він націоналізму зерна
Й патріотизму закладав
У молодь, щоби всяке терня
Й бур’ян у душах не зростав.

Не буде знайдений убивця.
Ніхто і справу не відкрив.
В пору цвітіння чорнобривців
Тернопіль, Київ затужив.

Вшановуємо цю Людину! …
Мав би зустріти 50
В тім році в вересневу днину.
Не повернути час назад.

В Саранчуки привезли тіло,
Де народився та зростав.
Застигло, втишилось довкілля.
І вересень засумував.

 Зіновія Ірик

 

ФОТОЗВІТ

 

Add comment


Security code
Refresh

ResourceТNPU

Ministry of Education and Science of Ukraine

Online resource TNPU

Разумков центр

Scientometry

Partners

We are on social networks